Сенс буття Чорнух

Де починається філософ

Уже на під’їзді до Чорнух подорожнього зустрічає неабихто, а Григорій Сковорода. Зупинка на повороті між Пирятином та Лохвицею прикрашена великою мозаїкою із його зображенням, яке передає усталений образ мислителя. Він тут — простий чоловік у білій сорочці, босоніж, із полотняною торбою через плече, а поруч — не менш простий народ. Мозаїка, звісно ж, із радянського періоду: кольоровою смальтою тоді намагалися закамуфлювати сіру дійсність.

Трохи далі починаються уже теперішні борди з філософом. Люди мають знати: їх вітає батьківщина Сковороди! Чорнухи на сучасній Полтавщині — місце його народження. Принаймні з цим погоджується більшість дослідників, починаючи від першого біографа Михайла Ковалинського. 

Але в самих Чорнухах місцеві не впевнені щодо цього факту. Принаймні не всі. Коли опитати зустрічних чорнухівців, чи знають вони, де народився Сковорода, ледь не кожен з усмішкою відповідає: "Звісно ж. У селі Харсіки!". 

Ані дому, ані речей

Ми ж покладаємося на Вадима Назаренка — досвідченого дослідника життя відомого філософа. Він навіть свої перші гроші заробив на Сковороді: перемігши на шкільному конкурсі сковородознавців, отримав три гривні й купив велетенське морозиво з тертим шоколадом. 

Історик веде нас до Музею Сковороди, що розташований у центрі Чорнух. Перед входом — два банери, що сповіщають про 300-ліття знаного мислителя. Вадим жартує: під час виборів Сковороді лишають один банер, а другий займає або якийсь кандидат у мери, або хтось із майбутніх нардепів, або претендент у президенти.

— У Чорнухах здавна щось робилося під річниці Сковороди, — пояснює Вадим Назаренко. — То кінотеатр побудували, то школу, то дорогу поклали. Чи хоча би концерт для містян, коли в даті, яка минула від народження Сковороди, є нуль наприкінці.

Перепитую у нього про Харсіки як альтернативне місце народження Сковороди. Але він тільки усміхається і відповідає:

— Цей Музей і садиба поряд нього стоять на землі, де умовно міг народитися Сковорода. Грубо кажучи, коли під 250-ліття 1972 року вирішили звести музей, то тицьнули пальцем у небо. Але все ж якийсь клаптик цієї землі міг справді належати родині філософа. Тут неподалік стояла Воскресенська церква, прихожанами якої були Сковороди. Відомо, що їхній двір був неподалік. Можливо, хоч на сантиметр, але музей із місцем вгадав.

Дім Сковороди, себто його батьків — Сави та Пелагеї, відтворений. До 250-річчя його звели будівельники, місцеві теж допомагали. Так, за радянським баченням, мала виглядати хата представника народу: проста, з очеретяним дахом, усередині традиційно — одна велика кімната з піччю, клуня та комора. 

Так само не автентичні й речі, представлені в музеї поряд. Серед цінностей — перший пам’ятник Сковороді, який 1922-го створив 35-річний Іван Кавалерідзе. Тобто він не зовсім перший. Кавалерідзе одночасно виготовив два пам’ятники: один для Чорнух, а другий, у повний зріст, для Лохвиці. Хоча на перший пам’ятник чорнушани почала збирати ще 1914 року. Тільки от та ідея розчинилася у Першій світовій війні. 

У Другу світову скульптуру вразили уламки снарядів, але нині на обличчі Сковороди — жодного шраму. Так само, через 80 років, уламки посікли інший пам’ятник — під час російського обстрілу в музеї у Сковородинівці. Саме там зберігали особисті речі філософа, пов’язані з останнім періодом його життя на Харківщині. Після обстрілу 6 травня 2022 року все цінне, звісно, перевезли в безпечніше місце.

Важкий Сковорода

В Україні є три музеї Сковороди. У Чорнухах, де народився, у Переяславі — де трохи викладав і у Сковородинівці — де жив. Тож конкуренція є. 

Тетяна Гринь, наукова співробітниця чорнухівського, каже, що для музейників Сковорода — важкий: 

— Він лишив по собі мало матеріальної спадщини. Більше маємо листів, творів.

Оскільки в Переяславі та Сковородинівці — автентичні приміщення і є достатньо старих речей, то в Чорнухах вирішили зробити акцент на філософії. 

— У першій же залі ми починаємо говорити про дві натури, за Сковородою. Кожна наступна зала має філософські мотиви, — пояснює Тетяна Гринь. 
На стінах музейних кімнат — багато тексту, а під склом лежать праці філософа, надруковані в різний час. Тетяна Гринь каже, що ідея з філософією виявилася доречною. Музей навіть має постійних партнерів: туристичні фірми, які привозять великі групи. 

— Їдуть сюди, знаєте, групи з такими назвами… — Тетяна задумується. — От "Нірвана", "Крила". Розумієте, люди ці шукають ніби духовний сенс буття.
Тож дрібку надій у цих пошуках покладають і на Сковороду.

Усе, що вдається дізнатися про Сковороду, — дещиця віднайдених документів, з яких поволі складають його максимально правдивий життєпис. Вадим Назаренко розказує, що серед нещодавніх цікавих знахідок є інформація про діда Сковороди по матері. Він дожив до 85 років. Тобто, будучи дитиною, застав повстання Хмельницького, свідками якого точно стали його батьки. І Сковорода міг чути історії про вільне козацтво.

Сковородіана місцевого художника

Здається, усе в Чорнухах пов’язане з ним. Микола Лисенко, місцевий громадський діяч зі стажем, усе життя малює Сковороду. Його будинок — в одному з провулків містечка, його важко не помітити: на воротах височіє викуваний тризуб. Закономірно, якщо знати, що Микола — той, хто вивісив перший український прапор у Чорнухах: 5 грудня 1991 року.

Ще перед розпадом СРСР він приєднався до товариства "Меморіал" і збирав дані про репресованих чорнухівців. Також був одним із засновників місцевого осередку Народного Руху України, видавав "рухівську" газету і їздив по надруковані самвидавівські аркуші то до Києва, то до Тернополя.

У вересні 1991 року йому з товаришами спало на думку вивісити в Чорнухах український прапор. Перемовини з головою райвиконкому тривали кілька місяців і закінчилися на користь "рухівців". Освятити прапор навіть покликали священника УПЦ МП: іншої церкви там не було, хоч той і переймався, що "всім влетить".

Микола припускає, якби він жив у містечку, де народився Гулак-Артемовський, то надихався би ним й цінував би його. А так — відданий Сковороді.

Найбільше, вважає Микола, людям сподобалося, як він зістарив філософа. Зобразив його вже з дідівськими зморшками, втомленим поглядом людини, яка багато прожила.

— Те, що Сковорода має лише один прижиттєвий портрет, і той не стовідсотково точний, дає простір для творчості. Відповідно починаєш домислювати, фантазувати, шукати. Є в ньому щось половецьке чи ногайське, — пояснює художник.

Щоби сфотографуватися, він довго шукає найліпший свій портрет Сковороди, але не може знайти серед сотень зображень у майстерні. Тоді бере геть юного філософа — дитину, яку виряджають до Академії, — і вже зістареного, зморшкуватого.

Бібліотека живих письменників

Зі Сковородою пов’язав своє життя і Микола Булда, директор чорнухівської бібліотеки, яка, звісно, має ім’я знаменитого земляка. Тут неймовірна кількість сучасної української літератури. Поезія Сергія Жадана, романи Василя Шкляра, проза Артема Чеха, який нині у війську, поезія режисерки Ірини Цілик. А от радянських книг — катма.  

Річ у тім, що 20 років тому бібліотека згоріла до тла з усім своїм радянським фондом. Тоді журналістка Ольга Герасим’юк, яка походить звідси, та газета "День" закликали українців подарувати бібліотеці книги. Тож у Чорнухах є видання з особистих книгозбірень письменників та з підписами авторів, як-от Ліни Костенко.

Микола Булда розпочав краєзнавчі дослідження вже у свідомому віці. Його зацікавила історія Чорнух, місцевої козацької сотні й родинне дерево Сковороди. Він зміг вивести родовід Василя Сковороди, молодшого Григорієвого брата, до 1916 року. 

— Хтось цікавий? — перепитує він моїм запитанням. — Ну один нащадок працював вчителем, писав вірші, друкувався, а ще один був у СМЕРШі. Але ні в Чорнухах, ні Харсіках більше нема нащадків Сковорід. Хоч старші люди інколи й кажуть, що якимись родичами та й доводяться.

Микола — із Харсік. Це село, яке плавно переходить у Чорнухи, або ж, навпаки, Чорнухи — в Харсіки. Умовна лінія, яка вказує, що вже почалися Харсіки, це невеликий струмок Дунайчик. Микола 30 років погоджувався з думкою, що Сковорода народився в Харсіках.

— Вчителька розказувала, що в Харсіках там-то стояла садиба батьків Сковороди. А ще біля того місця жила баба Марія Сковорода і її сестра. І була вона дуже схожа на Сковороду з єдиного прижиттєвого портрета, — розповідає пан Микола, готуючи каву.

Версію на користь Харсік підігрівало ще й те, що в Чорнухах геть нема Сковорід, а от в Харсіках у який двір не постукай — Сковороди.

Кілька років тому Микола Булда замовив у чернігівському архіві десять метричних книг. Остання показала й переконала, що Сковорода народився таки не в Харсіках. 

— Я нічого від неї не очікував, але там на шостому аркуші віднайшов, що Василь Сковорода, брат, записаний у Воскресенській церкві Чорнух. Там же Савка хрестив чужих дітей. Якщо родина ходила до Воскресенської церкви, то і жила в Чорнухах. Тоді ж як гілка Василя Сковороди вочевидь згодом перебралася до Харсік, — висновує Микола.

Те, про що всі знають

А от продавчиня Ольга з невеликої чорнухівської крамниці з кавою та випічкою однако думає про Харсіки, як і три її відвідувачки, які доєднуються до розмови. Вона знає, що Сковорода — з Харсік, бо там є табличка.

Справді, за струмком, який відокремлює два поселення, обабіч похиленого паркану лежить знак, більше схожий на могильну плиту. На ньому написано, що на цьому подвір’ї народився велет розуму людського Григорій Сковорода. 

За парканом — невелика цегляна хата, дах покритий червоною черепицею, просторе, дещо поросле травою подвір’я. Місцева жінка Тетяна Ущапівська каже, що в цьому дворі жила жінка, яка товаришувала з її бабусею. Називалась вона Ганна Дем’янівна, а кликали її "Баба Климчиха" і була вона нащадкою Сковорід: 

— Про це всі знали. Баба була дуже доброю, незлою, любила пригощати дітей в хаті, хоч жила бідно.

А ще біля меморіальної плити, під снігом, до паркану притулено табличку "продається", і номер телефону на ній. Тільки от за ним ніхто не відповідає...