Новгород-Сіверський — заповідник руської тиші

16:01, 9 грудня 2020

kav.jpg

Місто під білоруським кордоном, у якому не їздить громадський транспорт, зате є своя тріумфальна арка. Про пам’ятки, вулиці і тишу Новгорода-Сіверського.

72529809_2607654805981974_3012475016143962112_n.jpg

Інна Адруг

журналістка

Увійти до міста

Це місто має власну тріумфальну арку, майже як Париж, навіть на 50 років старшу. Але щоб увійти з тріумфом через арку, спершу треба пройти третину міста. Навмисне йду дальньою дорогою й проходжу врешті під аркою, точно по центру. Добре, хоч автомобільний рух тут не такий, як у Парижі. Одна-дві автівки — і прохід твій. Тепер можна бути певною: до Новгорода-Сіверського увійшла.

“Готель з дивною назвою Пасвірда”, як іронічно сказано в привітальному написі на ресепшені, зустрів номером для молодят: рожевий волохатий килим від порога, штучні сакури, лебеді на картинах, вигадливі рожеві ламбрекени, покривало в рюшах. Але можливі й інші варіанти. Наприклад, номер “у стилі українського бароко”. Небілена цегляна стіна в головах ліжка, вікна, наче дві бійниці в мурі монастиря, на підвіконнях керамічні глечики й миски — побиті й склеєні, підлога з грубих почорнілих дощок, а біля входу старовинне дзеркало в різьбленій рамі.

— “Пасвірда” — чому така назва?

— Дивна, правда? Але ж запам’ятовується? А на що вам схожа? Мені казали, що на якесь забуте давньоруське слово, або на абревіатуру радянських часів. А я вам скажу, що це скорочення з кількох імен наших працівників.

2-1 (1).jpg
Усі фото: Інна Адруг
1-1.jpg
Тріумфальна арка

Власниця готелю Ірина (скорочення Ір) хоче дізнатись про враження від її дітища. Але тільки хороші.

— А як вам стіна у вашому номері? Це оригінальна стіна. Бачите, і тут така сама. Це старовина будівля, кінця XIX століття, і тут завжди був готель. Ми його удосконалюємо, робимо нові номери. А підлогу ви помітили? Оригінальна дошка!

В автентичності підлоги й стін немає жодних сумнівів. Тим паче, що стіни в коридорі натякають на давнину ще до того, як побачиш номер. Втім, здається, мій номер наразі найсучасніший, саме завдяки збереженій старовині. Решта номерів у стилі провінційного шику. Щоправда, історична будівля готелю, дерев’яні вікна, балкончики, дворик з мангалом і самоваром та якась особлива “сімейність” додають йому шарму. Це місце можна назвати приємним.

— Та де там! — заперечує Світлана, адміністраторка (скорочення Св). — Жахливе місце. Так страшно тут, особливо вночі. А ще як постояльці роз’їдуться. Ось зараз майже всі повиїжджали, одразу пусто й тоскно стало, ви не помітили? Та ще й привиди ці…

— Які привиди?

— Та звичайні привиди. Ходять тут. Часом постояльці скаржаться. А ви не бачили? Ну й добре.

— А де ходять?

— Та всюди. Тут у війну, кажуть, гестапо було. У підвалах людей катували. Ще б не з’явитись після цього привидам! Ми спочатку не могли зрозуміти, що не так. Бо не мали ніякої інформації. Будинок збудували як готель, і до війни тут був готель, потім стояв порожній. А що у війну було —  не знали. А тоді стали розпитувати старших людей, вони й розповіли, що сиділо тут німецьке начальство, а в підвалах людей ув’язнювали і розстрілювали. Жах! Ну, як не боїтеся, то й добре. Може, вам вони й не покажуться.

4.jpg
Спасо-Преображенський собор

Історичний заповідник

Новгород-Сіверський — древнє місто. Перша згадка про нього міститься у “Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям”, яке датоване 1078–1079 роками. У 1930-х на території міста знайшли поселення кінця пізнього палеоліту (38–10 тисяч років тому).

За кількістю історичних пам’яток Новгород-Сіверський може конкурувати з Черніговом, якому адміністративно підпорядковується. Біля кожної — стенд з описом і короткою історією будівлі. З опису перед Успенським собором у центрі дізнаюсь, що це пам’ятка національного значення, збудована наприкінці ХVII – на початку XVIII сторіччя, що його бані мають класичну форму “цибулини”. Останнє — очевидне. Єдине, що ніде не вказано — як працює собор і чому він зачинений.

Яскраво-жовта дерев’яна Микільська церква теж зачинена, але на воротах прикріплений папірець із номером священника. Виявляється, усі храми міста працюють лише на вихідні та свята, або ж за запитом. Щодня відкритий лише Спасо-Преображенський собор на території монастиря.

Одна з крутих вуличок ховає в чагарнику підйом на пагорб, мощений рівною слизькою бруківкою. Піднятися туди можна лише пішки. На пагорбі височіє пам’ятник Бояну. Легендарний автор “Слова о полку Ігоревім” — співець-воїн, одягнений у кольчугу й плащ, із сагайдаком за спиною, звів руки так, ніби ось-ось заграє на гуслях. Тільки-от гусел немає. І голубів, що злітали з-за спини співця, немає теж. Зрізали мисливці за металом. Надто далеко пам’ятник від людей, та й охороняти його нікому. Це Боянові з пагорба видно все місто й Десну, а його самого зміста не видно — закривають дерева. Так і стоїть тепер, піднявши руки над невидимими гуслями, вже понад десять років, й туристи, що вперше його бачать, не завжди розуміють, що не так.

6-1.jpg
Пам’ятник Бояну на Замковій горі

Поїсти у Новгороді-Сіверському

Скільки не приїжджала сюди, із закладів харчування знаходила один ресторан, який працює на замовлення. Ті, хто з Новгорода родом, чи буває тут часто, розповідають, ніби є кілька кафе, але ніхто там не був.

“Навіщо? — дивуються місцеві, — ми ж вдома готуємо”.

В готелі на питання, де можна поїсти, відповіли, що поряд АТБ, а у них є чайник і поламана мікрохвильовка.

Першу піцерію у місті відкрили цього року! Заклад конкурує з супермаркетом та кіосками з шаурмою. Тут чисто, сучасно, на стінах репродукції Да Вінчі, і багато відвідувачів, особливо в обідню пору.

Якщо добре пошукати, можна знайти маленьку кав’ярню, де продають домашні тістечка. Є також кафе-їдальня у кращих радянських традиціях: меню у файлах і брудні поліетиленові скатертини на столах. Є ще одна кав’ярня, де збираються підлітки, й яка, здається, от-от розпадеться. По-сусідству — кафе з новим ремонтом і терасою.

Дивно, що всі ці заклади на околиці. Центр культурного життя тут все-таки АТБ. Здається, він перекриває навіть пам’ятник князю Ігорю, бо ніхто вже не каже “на площі біля Ігоря”, всі кажуть просто: “біля АТБ”.

Десна в кінці всіх вулиць

Новгород-Сіверський — місто на пагорбах. Його вулиці, вимощені бруківкою або каменем, піднімаються і спускаються, завертають у несподіваний бік, переплітаються між собою і неодмінно виходять до Десни. Треба мати міцні ноги, щоб ходити цими вулицями, а ще міцне взуття і серце. Вгору-вниз, вгору-вниз. Громадського транспорту у місті, де мешкає 13 тисяч людей, немає. Колись ходили автобуси. Від тих часів залишились зупинки, на них вечорами збирається молодь випити пива. Кажуть: “Місто ж маленьке. Куди їздити?”.

У Новгороді-Сіверському здебільшого одно- та двоповерхові будинки, які зберегли свій вигляд, здається, ще від позаминулого століття. Чотири чи шість дерев’яних вікон у ряд, віконниці дбайливо пофарбовані синім чи зеленим, над вікнами об’ємні сандрики.

На цьому тлі аж надто сучасно виглядають готель та залізничний вокзал, зведені у 2000-х. Ніби космічні кораблі в романі про Київську Русь.

І Десна в кінці всіх вулиць. Одна з них виводить до ліхтаря, що стоїть майже на березі. Навпроти — лавка. І нікого навкруги. Тиша, повільний плин річки, пагорб з монастирем удалині.

Новгород-Сіверський — ідеальне місце, щоб побути на самоті. На цій лавці можна просидіти цілий день і бути певним, що ніхто тебе не потривожить. Лише надвечір дорогою пройде череда корів, що поволі розбредуться у двори над річкою.

7.jpg
Краєвиди біля Десни

Казкова бібліотека

У центрі міста є декілька вишуканих споруд. Будівлю, у якій зараз гімназія №1, звели наприкінці XIX століття як навчальний заклад для жінок.

Колишній будинок купця Медведєва спорудили на межі ХІХ-ХХ століть, де діє міська бібліотека, схожий на казковий палац. Вхід — через вежу, що завершується іржавим “батискафом”, як його називають місцеві. З передпокою нагору ведуть круті сходи. На другому поверсі — розкішний вітраж-триптих на давньоруську тему. З вулиці його не видно, але світло якось проникає крізь кольорове скло. Праворуч ще один вітраж, але розгледіти його не вдається, бо впритул до вікна прикріплена драбина, що веде на горище. Нещасні бібліотекарі, яким доводиться туди лазити. Що б там могло бути? Книгосховище?

Біля сходів двері до ще одного передпокою і нарешті — власне бібліотека. Дві зали — абонемент і читальня. Бібліотекарка відверто нудьгує. За спиною в неї бачу полиці із зачитаними до дірок детективами.

— Це, — питаю, — найпопулярніша література?

— Та різне читають. Хто історичне любить, то ми спеціально замовляємо. Пікуля, Варламова… А хто і не художню читає. Є й такі, да. Але все більше російською мовою. Ну а що поробиш? Так у нас історично склалося. Ми ж близько до Росії, до Білорусі. Тут всі по-російськи говорять. І читають.

При вході впадають в очі полиці з сучасними українськими виданнями.

— Це від Інституту книги, — не без гордощів вказує на полиці бібліотекарка. І дитячі ще є в дитячій бібліотеці, вона на першому поверсі.

— А ці книги часто беруть?

— Та беруть. Беруть… Дитячі частіше. Діти взагалі більше читають. А до нас самі пенсіонери ходять.

Дитяча бібліотека в цій же будівлі, з іншого входу. Там всього дві кімнати. В читальній залі низькі парти, великі м’які іграшки, полиці з сучасними українськими книжками. Восени температура нижча, ніж надворі й, звісно ж, нікого. Бібліотекарка збирається на обід.

— Мало зараз читають, мало. Не те що раніше. Хоча ми тут і заходи всілякі проводимо. Та й холодно тут зараз. Сьогодні ще нікого не було.

І викочує з дальньої зали велосипед: “Обідати час”.

Miska-biblioteka-scaled.jpg
Колишній будинок купця Медведєва, тепер міська бібліотека

Відпочивати і торгувати

— Чим ви займаєтесь вечорами?, — не відступаюсь від ідеї дізнатись все про життя у місті. Ольга, власниця піцерії, готова допомагати.

— Та ви ж бачите у себе біля готелю чим. Наші традиційні розваги — бійки під АТБ. А якщо серйозно, то хто чим. Переважно всі вдома сидять, бо розваг у нас не дуже. Кінотеатру немає, розважальних центрів теж немає. Працює один спортзал. Є ще дитячі секції на стадіоні, багато хто ходить туди грати футбол. Для жінок є хіба що йога. Колись були танці, не згадаю точно які, але багато знайомих займалися. Тільки тренерка поїхала від нас, і танці тепер нікому вести. У нас проблема — люди виїжджають з міста. Коли хтось хоче розважитись, то їде до Шостки. Там є все — і кіно, і торговий центр, і кафе. І дуже близько, півгодини машиною.

Крім АТБ у центрі є ще магазини з китайським одягом, білоруською білизною та кілька продуктових.

Торгові ряди — одна з туристичних принад Новгорода-Сіверського. Побудовані у ХІХ столітті, нині виглядають так, ніби щойно пережили бомбардування. Здається, їх не реставрували ніколи, але й ніколи не закривали. Під кожним склепінням ховаються магазини з екзотичними назвами: Фараон, Ассоль, Клеопатра. Надвечір продавці замикають пластикові двері до магазинів на клямку й масивний, металевий, навісний замок. Залишаються старі жовті стіни, стерта дерев’яна підлога, зелені металеві двері й віконниці та петунії під склепіннями. Після 16-ї години торгові ряди перетворюються на занедбану пам’ятку архітектури, тільки вивіски про фараонів і клеопатр залишаються дивувати туристів своєю недоречністю.

Поряд з рядами — торгова площа, стихійний ринок. На вихідні сюди з’їжджаються фермери та селяни з навколишніх сіл, розташовуються як хто вміє, поспішають спродати всю городину, м’ясо та рибу й устигнути на маршрутку додому. На торги з водогінної вежі суворо поглядають вожді пролетаріату — Ленін і Сталін. Ніби знають, що декомунізація їх не дістане. Новгород-Сіверський — місто, що зберігає всю свою історію.

12.jpg
Теремок
11.jpg
Торгові ряди

Територія тиші

Щойно люди, які трапляються на шляху, завертають за ріг, а машини замовкають вдалині, наступає тиша. Це не та міська тиша, наповнена звуками автомобілів, телевізорів, приглушеним людським гомоном. Ця тиша справжня, вона заполонила весь простір, просочилася в душу, миттю вимила всі думки з голови. Я стою на оглядовому майданчику, над яким Ярославна простягає руки до Десни, й чую, як відривається листок від дерева, і як згодом приземляється. Ще чую як з води, що далеко внизу, випірнула рибина. Й більше нічого. Ані вітру, ані птахів, ані тварин, ані людей. Тиша.

У Свято-Преображенському монастирі, що біля пам’ятника Ярославні, теж тихо. Останні відвідувачі зайшли до музею, голоси змовкли. Монастир відреставрували і відкрили для туристів майже 20 років тому. А колись, пам’ятаю, фотографувалася на фоні мальовничих руїн, якими тоді був будинок настоятеля, на місці заскленого фундаменту були розкопи, художники-реставратори висіли на стропах під куполом собору, а я, вибравшись на дах собору по риштуванню, заглядала до них у вікна. Тут проходила моя перша археологічна практика.

Тому хочу обійти всю територію, не проминути жодну будівлю. Петро-Павлівська церква з трапезною, келії та господарські приміщення, біля них на траві купа розбитих гарбузів. Музей, покої настоятеля, Іллінська церква —  триголовий змій з цегли і дерева. Бурса з арочними вікнами, як зменшена копія заводу позаминулого століття. Дерев’яний теремок з різьбленим оздобленням.

І святая святих — кутова північна вежа. Багато паломників приїздять не так до монастиря, як до цієї вежі, звідки як на долоні заплави Десни. Стояти й вдивлятися у краєвиди тут можна вічно, особливо, коли сам-один, особливо, коли до тиші приєднуються церковні дзвони. Але найкраще — піти самій, вловити той момент, коли піти є саме твоїм рішенням. І тоді, спускаючись сходами, обов’язково зустрінеш наступних відвідувачів.

— То як вам у нас, сподобалось? Привиди не турбували?

— Не турбували. Мабуть, треба ще раз до вас приїхати, щоб привидів ваших побачити.

— А приїздіть. У нас скоро й номери будуть нові. А з привидами… то як пощастить.

Схожі матеріали

Kolomyja.jpg

Коломия: ярмарки, фестивалі і фінансова незалежність

Zhovkva.jpg

Туризм ідеального міста Жовкви

drogobych_kaver.jpg

Дрогобич: в ньому вся сіль

buchach 1200-630.jpg

Бучач: бути відповідальними – розвивати туризм

Теребовля

Як в Теребовлі проростає туризм

600.jpg

Езопівська мова індустріальної епохи

600_.jpg

Централізоване водопостачання – атрибут модерного українського міста початку ХХ століття

600__.jpg

Український теракт чи польська провокація: вибух на постерунку поліції у Судовій Вишні 1922 року

15_Bahmut-2.png

Бахмут: укоренитися на краю