"Ми зберігаємо цих дітей для України". День в Українській школі в Британії

За останні три роки Українська школа Пречистої Діви Марії в Лондоні виросла з невеликої суботньої до мережі з 15 локацій.  

— Швидкість, з якою школа трансформувалася, була колосальною, — розповідає директорка й матір трьох учнів Інна Григорович. — На кінець 2021 року у нас навчалося 200 українців. А вже у 2022 році були тижні, коли приходило близько 100 нових дітей. Багатьом потрібно було не лише навчання, але й психологічна підтримка, відчуття спільноти й безпеки. 

За плечима директорки — значний досвід. Школу вона очолює з 2014 року, під її керівництвом заклад пройшов різні етапи трансформації. До слова, держава оцінила її роботу, нагородивши орденом Британської імперії — за особливий вклад у розвиток спільноти.

Стратегічне мислення старої діаспори

Щоби зрозуміти еволюцію української спільноти в Британії, варто познайомитися з її історією.

Перша хвиля імміграції почалася наприкінці ХІХ століття. У 1917-1920 роках у Лондоні функціонувала місія Української народної республіки. Друга світова війна спричинила нову хвилю. Серед прибулих були: українські вояки канадських збройних сил, польського корпусу, остарбайтери та в'язні таборів, а також 800 колишніх вояків Української дивізії "Галичина", переміщених із табору полонених у італійському Ріміні.

За короткий час у Великій Британії сформувалася потужна українська спільнота. Уже у січні 1946 року заснували найбільшу громадську організацію — Союз Українців у Британії (СУБ). Паралельно розвивалися Українська католицька церква та Українська автокефальна православна церква й такі організації як Організація українських Жінок (ОУЖ), Український Пласт, Спілка української молоді (СУМ), Об'єднання бувших вояків українців (ОБВУ). Всі ці організації продовжують діяльність і сьогодні, об'єднуючи й формуючи потужну українську громаду.

Саме в Лондоні, в рамках Союзу Українців у Британії почалися перші спроби організувати українські школи для дітей. 15 серпня 1954 року відбулася перша лекція у новій, щойно відкритій недільній школі. У 1968 році лондонський відділ СУБ на внески своїх членів придбав власне приміщення за адресою Holland Park Avenue, 154. Зараз це респектабельний район міста. Згодом туди перенесли школу, де вона діє й дотепер. 

Тут навчають українській мові, літературі, історії, географії України, основам християнської етики. Після уроків — гуртки: хор, танці, малювання. Традиційно, взимку в школі святкують Миколая, колядують, навесні читають поезію Шевченка й вітають матусь з Днем Матері. У листопаді — проводять заходи, що висвітлюють трагедію Голодомору. 

Окрему увагу приділяють дітям з особливими освітніми потребами, сім'ям загиблих героїв, діти яких навчаються в школі, піклуються про родини військових, що захищають Україну.

Наприкінці навчального року в десятому класі учні складають іспит з української мови й отримують сертифікати Українського Католицького Університету про вивчення української мови як іноземної. Школа дуже пишається співпрацею з УКУ.

Не забути, хто ти є

— Навчання моїх синів Яреми і Петра у школі — це більше, ніж просто вивчення української мови, літератури чи історії. Це приналежність до спільноти, де кожна дитина — частина живої традиції, — коментує Ірина Одрехівська, мама учнів школи й докторка філософії, лекторка з української та східноєропейської культури Лондонського університету (UCL). — Це як теплий дім у великому місті, де звучить рідне слово, співають колядки й завжди чути українські жарти. Це не дає забути, хто ти є. Якщо вони впродовж тижня спілкуються у школі англійською, то щосуботи українська школа стає місцем сили, де вони знову знаходять гармонію з власною ідентичністю, що дає їм внутрішню опору.

У 2022 році школа вийшла далеко за межі Лондону. Це міста на півдні Англії, а також філія в Шотландії — у Глазго. Здебільшого, для навчання орендуються приміщення місцевих шкіл. 

Постійне зростання кількості учнів вимагало швидких і дієвих реакцій. Розширювався педагогічний колектив, проводились постійні навчання. Довелося освоювати статутні документи британського законодавства, вивчати специфіку грантової політики, торгуватися за оренду приміщень, активно співпрацювати з медіа та організаціями. Фінансування здійснюється частково батьками, частково — грантами. Команда невтомно займається фандрейзингом. Юридично, сьогодні школа — це благодійна організація Український Траст Святої Марії / Ukrainian St Mary’s Trust.

До слова, благодійний гала-вечір до 70-ліття школи зібрав 58 тисяч фунтів, які підуть на відбудову зруйновані херсонської школи, реабілітаційну подорож дітей Героїв у Лондон та проєкт для тимчасово переміщених дітей. 

Також батьківські комітети шкіл організовують неймовірну кількість заходів як для потреб своєї філії, так і для збору коштів на найрізноманітніші потреби в Україні.

Завдяки грантам від місцевих рад та благодійної організації в основній філії вдалось сформувати хорошу бібліотеку, й вчителі регулярно дають дітям читати книжки вдома (як це роблять в англійських школах). Звісно, молодшим набагато легше читати англійською, і багато залежить від наполегливості батьків, й від того, чи є культура читання вдома. В орендованих приміщеннях інших філій, на жаль, немає змоги зберігати книжки. Але як радісно, коли діти, народжені поза Україною, обирають "Мавку" чи "Котигорошка" до дня казкового героя. Вдвічі приємніше, коли вони це роблять в своїх англійських школах, відкриваючи українську культуру своїм британським однокласникам.

У Лондоні діє Бібліотека та Архів ім. Тараса Шевченка при СУБ. Закладом та його діяльністю опікується завідувачка пані Людмила Пекарська, яка багато уваги приділяє роботі з учнями: тут публічно читають українську поезію й прозу, показують фільми. 

Також старшокласники мають змогу відвідувати Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери, який багато років функціонує на Liverpool street, 200. Нещодавно їхнім гідом там був пан Геннадій Іванущенко, досвідчений історик й пристрасний архівіст. Діти зачудовано дивились на історичні артефакти: зокрема, частину кабінету Степана Бандери й речі, що йому належали, особистий компас Романа Шухевича, друкарську машинку Євгена Коновальця, портрети членів ОУН-в'язнів Аушвіцу, малюнки сцен із цього концтабору, вишивки авторства жінок-політв'язнів радянських таборів. Не обійшлося й без розмов про соцмережі часів підпілля, а саме — тодішні "месенджери" — грипси і штафети. 

Кожні шість тижнів під час літніх канікул організовуються табори з майстерками, екскурсіями, театральними виставами. Це дозволяє залучати й дітей, які з різних причин не відвідують школу, до формування тісніших зв’язків з однолітками того ж походження та зі схожим досвідом. Безумовно, і школа, й табори грають величезну роль в розбудові української спільноти, бо через дітей залучаються й батьки. 

Тому такими важливими є фідбеки учнів:

— Українська Школа Пречистої Діви Марії справді займає частинку мого серця, — ділиться десятикласниця Віра Гібляк. — Тут, далеко від мого дому, школа допомагає та підтримує мене. Тут я познайомилась з новими людьми та знайшла друзів, які стали для мене практично рідними.

Частина дієвої міжнародної спільноти

Команда школи невтомно шукає можливості, щоб поглиблювати зв’язок з Україною, організовуючи зустрічі з відомими українцями й важливими для України людьми. Наприклад, було організовано низку розмов, під час яких українські підлітки інтерв’ювали Люка Гардінга і Френсіса Дернлі — журналістів провідних британських медіа The Guardians i The Telegraph відповідно, які висвітлюють події в Україні. 

Декому з учнів пощастило відкрити для себе імена геніальних Михайла Бойчука і Давида Бурлюка на виставці "Український модернізм 1900-1930" в Королівській академії мистецтв. 

Інші спілкуються з військовими на реабілітації, з парамедиками, з ветеранами, які добре знають, що війна не почалась в 2022-му. Кожна така зустріч — зміцнення коріння цих дітей. 

Часто ці можливості надаються іншими українськими організаціями в Британії: СУБ, Support Ukraine / London EuroMaidan, Armia SOS, UAID International, посольством України в ВБ. Завдяки цій діяльності українські діти мали змогу заспівати разом з гуртами "Антитіла", "Скрябін", Kazka чи Юрком Юрченком. А комусь вдалось відвідати футбольний матч української збірної з футболу чи наживо побачити справжнісіньку козацьку чайку й навіть почути звук її гармати!

— Я обожнюю вчитися в українській школі, тому що це наближає мене до моєї культури та моєї родини. Тут я зустріла крутих людей, наприклад, морпіха- оборонця Маріуполя!  — каже п’ятикласниця Ева Добжинська.

— Я вважаю, що школа — не тільки для навчання. Це місце, де можна зустріти друзів, — додає десятикласник Даниїл П’ятецький. На локації Кардинал в Лондоні, де навчається Даниїл, щосуботи збираються більше ніж дві сотні дітей 11-16 років. Для підлітків українська школа, в першу чергу — простір для спілкування й пошуку своєї зграї. Класи тут поділені: окремі для діаспори й для дітей, що приїхали з України з 2022 року, з відповідною програмою.

До слова, недавно з’явилась ідея вирушати знайомитись з діаспорою в інших країнах. Уже відбулися дві поїздки в Канаду й одна — до Австралії. Чому це важливо? Щоб діти розуміли — де б вони не жили, вони можуть залишатись українцями, досягати успіхів, просувати інтереси рідної країни.

У 2022 році окрім навчання в Українських школах Пречистої Діви Марії було організовано пілотний проєкт з підтримки українських дітей в британських школах. Це стало можливим завдяки співпраці з місцевою радою. А в 2023-2024 роках в штаті Школи Пречистої Діви Марії працювало 27 спеціалістів з підтримки українських дітей у 220 загальноосвітніх британських школах у семи районах Лондона. Проєкт передбачав навчання технікам зцілення, допомогу в подоланні мовних та культурних бар’єрів, соціальної ізоляції. Грант надало британське видання Daily Mail, читачі якого відгукнулись на заклик медіа й пожертвували кошти на цю благодійну програму.

Наразі проєкти Українського Трасту Святої Марії надають допомогу близько 2500 українським дітям.

Спільнота школи є не тільки навчальним центром, а й голосом України у Великобританії. Наприклад, робота учениці школи Єлизавети Одинцової перемогла в конкурсі від Міністерства ЖКГ, громад і місцевого самоврядування й прикрасила офіційні різдвяні листівки 2024 року Віце-прем’єр-міністерки й заступниці прем’єр-міністра Великобританії Анджели Рейнер. Школа безмежно пишається, що таланти її учнів роблять внесок у промоцію багатої української культури в світі.

Так, хор школи колядував у Вестмінстерському абатстві на запрошення Принцеси Кейт Мідлтон. Цей виступ висвітлювали найбільші британські медіа. Разом із українською ілюстраторкою Марисею Рудською  провели майстерку в славетній Британській бібліотеці, щоб познайомити її гостей із творчістю Марії Приймаченко.

24 лютого цього року представники школи взяли участь у панельній дискусії "Дитинство під ударом: три роки повномасштабного вторгнення" у коледжі Святого Антонія Оксфордського університету. Ця подія була єдиною у Великій Британії, присвяченою третій річниці повномасштабного вторгнення, що привертала увагу до нищівних наслідків цієї безжальної війни до дітей України. 

— Ми підняли надзвичайно важливу тему: українські діти не просто жертви цієї війни, вони — її цілеспрямовані мішені. Особисто для мене було надзвичайно важливо розповісти про нашу роботу, бо ми допомагаємо дітям повернути їхні спогади та відновити їхні мрії. Підтримка ментального здоров’я — це не лише про зцілення, а й про справедливість. Росія повинна відповісти за свої злочини, — пояснює Інна Григорович.

У той же час семеро старшокласників разом із операційною директоркою Орисею Новецькою, завучами старшої та молодшої шкіл Людмилою Ротко й Тетяною Вітвіцькою були на Даунінг-стріт, 10 — в офісі прем’єр-міністра Великої Британії. Сер Кір Стармер приймав представників місцевих українських громадських та благодійних організацій. Орися передала найбільше бажання українських дітей: повернутися додому у вільну Україну, побачити знову свої міста й села, частина з яких зараз окупована.

— Поки Україна продовжує боротьбу за свободу, наша місія залишається незмінною: відстоювати права українських дітей і допомагати тим, хто перебуває під нашою опікою у Великій Британії. Україна сподівається на цих дітей, яких вона з нетерпінням чекає після закінчення війни, — переконана Інна Григорович.