Межигір’я: від А до після Я

Намолений палімпсест

Історія Межигір’я рясніє карколомними змінами, руйнуваннями, переоблаштуваннями й чільними особами нашої історії.

Усе почалося з чоловічого монастиря. Дата заснування — непевна. За однією (легендарнішою) версією, він з’явився невдовзі після запровадження християнства в Русі 988 року, за іншою — монастир заклав Андрій Боголюбський перед тим, як сплюндрувати Київ.

Року 1240 Межигірська обитель постраждала від навали Батия, а 1482-го її зруйнували кримські татари. Через 40 років монастир відновили великі литовські князі. Костянтин Острозький надав йому право підкорятися безпосередньо патріархові (ставропігію), а Богдан Хмельницький був його ктиторомспонсором. Після руйнування Трахтемирівського монастиря Межигірський став замість нього пристанищем для старих та поранених козаків і здобув статус важливої козацької святині. Останній кошовий отаман Петро Калнишевський найняв Івана Григоровича-Барського, щоб той звів тут Петропавлівську надбрамну церкву.

У 1786 році, вже після ліквідації Січі, монастир закрила Катерина ІІ. Наступного року вона захотіла його відвідати, але за загадкових обставин той згорів за день до її візиту. Тарас Шевченко прокоментував це рядками:

 Як цариця по Києву
 З Нечосом [Потьомкіним] ходила
 І Межигорського Спаса
 Вночі запалила.

Через 9 років у Межигір’ї знайшли поклади каолінової глини і збудували потужну фаянсову фабрику. Наприкінці XIX століття монастир відновили, але вже як жіночий, а за 20 років до влади прийшли більшовики, які знову його закрили. Приміщення віддали керамічному технікуму, а згодом інституту, де активно працювали бойчукістихудожники-послідовники Михайла Бойчука.

Коли столицю УСРР перенесли до Києва, у Межигір’ї вирішили облаштувати державну резиденцію. Року 1935 монастир знесли.

Першим тут жив організатор Голодомору та репресій Павло Постишев, потім — Станіслав Косіор, далі — Микита Хрущов. Під час Другої світової там мешкав райхскомісар Еріх Кох, а відтак — Володимир Щербицький. Після Чорнобильської катастрофи він покинув Межигір’я через близькість до електростанції, і резиденція поступово занепадала, але на початку 2000-х про мальовниче місце згадала політична еліта вже незалежної України.

Віктор Янукович там оселився 2002-го, коли вперше став прем’єром. У 2007 році він вивів резиденцію з державної власности юридично сумнівними механізмами, і після того, як таки здобув президентську булаву2010 року, Межигір’я поступово перетворювалося на його фортецю.

Єнакієвський ампір

За часів президентства Януковича Межигір’я привертало особливу увагу українських журналістів-розслідувачів, що посилювало параною його власника. Довкола маєтку звели п’ятиметровий паркан, увінчаний оголеними електродротами. По периметру чатувала охорона, небо прикривав окремий підрозділ ППО. Щоб задовольнити цікавість соціуму, 2011 року Янукович зібрав лояльних контрольованих журналістів і продемонстрував "скромну" частину маєтку та свою пробіжку по пеньках.

Про те, як четвертий президент України жив у Межигір’ї, я поспілкувався з Тетяною Задоєю, яка працює тут від 2003 року.

За її словами, Янукович не лише спорудив чотириповерховий дерев’яний палац, а й зрубав деякі сади, що залишилися після Щербицького. Замість одного облаштував гольф-поле, замість іншого — оглядовий майданчик, а на місці старих теплиць побудував гараж. Будинок, у якому за свого прем’єрства жила Тимошенко, повністю зніс.

Я спитав, як Янукович ставився до персоналу Межигір’я. Пані Тетяна сказала, що ввічливо. Їхнє спілкування було винятково робочим, тому вона не може сказати ані нічого доброго, ані нічого поганого.

— Він любив порядок. Ніколи ніхто не міг собі дозволити кинуть не те що недокурка, а навіть сірника, тому що це все він помічав. Краса і людська праця цінувалися і відповідно оплачувалися.

Пані Тетяна займається в Межигір’ї рослинами, тому я поцікавився, якими були флористичні уподобання Януковича.

— Він усі рослини любив. Не можна було навіть гілки великої на дереві спиляти. Все потрібно було аргументувати. Якщо якесь дерево сохло, боролися за нього до останнього. Ніколи так питання не стояло, що щось треба забрати, бо рослина не подобається.

Що було в численних приміщеннях Межигір’я, реконструювати важко, оскільки втікач забрав із собою велику частину майна, але оскільки тікав поспіхом, то всього захопити не встиг. Із того, що залишилось, можна зробити певний висновок про його культурно-естетичні вподобання.

По-перше, він сповна використав природно-ландшафтний потенціал локації: сади, поля, пагорби та Дніпро. Мальовничу природу тут плекали й доповнювали екзотичними тваринами на кшталт страусів. По-друге, тут було де розгулятися з тенісом, гольфом і водними видами спорту. Але найкраще характеризують власника будинок і його наповнення.

Він називається "Хонка" — на честь фінської будівельної фірми, яка, власне, його і звела. Дерев’яні конструкції та пишна різьба не викликають естетичного відторгнення, чого не скажеш про величезні кришталеві люстри й дорожезні скляні столи з самоцвітами. У спальні Віктора Федоровича при вході висить гравюра, стилізована під середньовічну, з написом Vivat Viktor (латинською правильно Victor), над столом — його портрет на тлі церкви авторства російського художника Нікаса Сафронова, а над ліжком — герб, який розробив Юхим Комаровський, член Всеросійського геральдичного товариства. На ньому слоган Superabo ("Подолаю"), терикон, пальмові гілки, бацинетРізновид відкритого купольного бойового шолома у Європі XIV—XV століть, корона, пишні аканти й рука з булавою. Російський геральдист, який, імовірно, заробляв на прагненнях скоробагатьків купити собі шляхетність, зробив Януковичу герб, іще коли той був головою Донецької ОДА. Тоді на його вершині замість руки з булавою був кентавр, що тримав кермо від машини. З нагоди президентства автор удосконалив своє творіння. Правда, незрозуміло, чи слоган "Подолаю" з’явився до Помаранчевої революції, чи вже після — як реакція на її хіт "Разом нас багато, нас не подолати!".

Гараж із колекцією автомобілів також доволі вичерпно характеризує власника. Янукович починав кар’єру на автобазах (звідти кермо на першій версії герба). У колекції переважно радянський автопром: "запорожці", "волги", "чайки" і представницькі "зіли", які використовували на парадах. Є і військові вантажівки, і кілька західних автівок на кшталт Chevrolet Impala Coupe чи Bentley S1. Кілька з них не мають колекційної цінности — ніби зроблені для жарту чи так званого колгоспного тюнінгу. Наприклад, ГАЗ-21 1960 року з двигуном від BMW 540i й автоматичною коробкою передач. Біля всіх експонатів — таблички з технічними характеристиками, написані російською.

Після Я

Увечері 21 лютого 2014 року, після багатьох смертей і не прийнятої Майданом угоди з опозицією, Янукович утік. 22 лютого до Межигір’я приїхали майданівці, яким за попередні візити іноді палили машини.

Біля головного входу автомайданівець Денис Тарахкотелик побачив революціонерів, які боялися заходити через можливе мінування. Він поїхав на інший вхід і зустрів представника Державного управління справами. Той дозволив заходити, але Денис, передбачаючи стихійний народний гнів, запропонував організувати волонтерську охорону, щоби зберегти Межигір’я. Людей почали пускати поступово. Революціонери доручили Денисові тимчасово приглянути за маєтком. Відтоді він незмінний комендант Межигір’я.

— Ми зробили все для того, щоб максимально його зберегти, — каже пан Денис. — Самооборона вирішила дозволити забирати трофеями дрібні побутові речі й шість пляшок алкоголю на особу. Чого скільки взяли — я не знаю, але можу стверджувати, що ми зберегли десь 99 % майна з того, що я бачив 22 лютого 2014 року.

Я запитав про легендарні золотий унітаз та золотий батон. Пан Денис відповів, що унітаз — це фейк, а от батон справді існував, бо Леонід Кравчук розповідав йому, що бачив його на власні очі. Це подарунок харківського бізнесмена, але на фото, яке потім циркулювало, фігурував не він, а копія з пап’є-маше іншого розміру; оригінал могла забрати ще охорона Януковича під час вивезення майна.

Утім у Межигір’ї і без золотого батона лишилось багато дорогих речей: два годинники XVII століття (від мільйона доларів), рояль Steinway з автографом Джона Леннона (від мільйона доларів), дорогі килими, люстри, меблі й автомобілі, ціни яких мають також багато нулів. Найцінніші з 516 картин Національний художній музей забрав собі.

Від початку майданівці чекали, що хтось має прийти від державників та прийняти майно, але ніхто не з’являвся, а величезне господарство треба було якось утримувати.

— Працівники Межигір’я пішли, — згадує пан Денис, — бо їм ніхто не платив грошей. Я порадився з громадою, і ми вирішили, що поставимо скриньку для добровільних пожертв і платитимемо персоналу. Так я запросив 35 критично важливих працівників назад на роботу.

Через 7 днів 100 000 відвідувачів кинули у скриньку лише 35 000 гривень, тому було вирішено брати з усіх за вхід по 10 гривень. З часом потік відвідувачів малів, а проблеми утримання величезної території наростали. Довелося добрати персонал до 88 осіб і підвищити ціну за вхід до 20 гривень. Потім почався опалювальний сезон з абсолютним мінімумом відвідувачів, і Межигір’я почало накопичувати борги. Тоді випрацювали схему, за якою в холодний сезон парк набирає борг, а в теплий — його погашає. Так усе тривало до пандемії коронавірусу, після якої почалося широкомасштабне вторгнення і боргів назбиралося ще більше.

— Зараз ми у великій кабалі, — коментує ситуацію пан Денис. — Я відкрив парк 29 квітня 2023 року, ми мали борг 58 мільйонів гривень. За сезон ми закрили 18 мільйонів боргу, а на січень уже знову боргуємо 60…

У допандемійні часи Межигір’я відвідувало приблизно 570 тисяч людей на рік, із них 30 % — безкоштовно (ветерани, інваліди, пенсіонери, діти). За ці десять років пан Денис показував резиденцію багатьом українським і закордонним відвідувачам. Усі вони реагували по-різному.

— Природа подобається всім, — коментує комендант, — а от до майна ставляться хто як. Одні дивуються, навіщо все це одній людині, інші кивають головою — мовляв, молодець Фьодорович, круто жив, я б теж так хотів.

Коменданту та його команді доводилося вирішувати нагальні й дуже витратні господарські питання — зсув пагорба, купівля котлів на дрова, щоб не платити за дорогий газ, ремонт доріг...

— Накладно це господарство утримувати, — коментує Тетяна Задоя. — Всі думають, що тут гроші ллються рікою. Але не можна ж пояснити кожному, наскільки це складно. Скільки коштів іде на полив і догляд за газоном, скільки коштують добрива, які б не потруїли тварин і рибу. Навіть узимку треба пильнувати, щоб не було скупчення пресованого снігу, бо під ним може завестися пліснява…

У Межигір’ї, крім статусних дорогий речей, багато дешевого й ненадійного. Пан Денис показав мені стіл, лак на якому повністю вицвів. Багато підрядників завищували ціни й хотіли систематично витягувати гроші. Комендант каже, що постійно треба щось підремонтовувати — тут щось капає, там щось відпало.

Однак, окрім утримання на плаву, працівникам Межигір’я таки вдалося покращити маєток: розбудувати відновлений монастир, облаштувати паркову зону (туалети, лавки, смітники) і висадити нові рослини: сакури, магнолії і троянди.

На території організовують безкоштовні табори, заняття з гольфу для інвалідів і дитячого тенісу, реабілітаційні програми для ветеранів АТО (іпотерапія, тобто реабілітація з кіньми, та каністерапія, тобто реабілітація з собаками).

Пан Денис порівнює діяльність Межигір’я з біблійною притчею про таланти, які він не закопує у землю, а примножує. Однак ситуація з юридичним статусом використання комплексу досі висить у повітрі.

За словами коменданта, Межигір’я пробували передати на баланс різних державних інституцій.

— 2014-го хотіли віддати Міністерству аграрної політики, коли ще навіть майно Януковича було не описане. І щось подібне траплялося по два-три рази на рік — як не аграрна політика, так ДУСя, як не ДУСя, так Міністерство оборони, як не Міністерство оборони, то АРМА, як не АРМА, то Кабінет Міністрів.

У 2019 році Агентство з розшуку і менеджменту активів провело конкурс на управителя Межигір’я. Тоді його виграла невідома фірма "Скомпані" з підозрілими бенефіціарами. Після скандалу результати скасували, і Межигір’я залишилося за майданівцями, але в липні 2023 року Верховна Рада проголосувала за те, щоб зробити з Межигір’я "пам’ятку садово-паркового мистецтва", поділивши комплекс між кількома інституціями.

Денис Тарахкотелик вважає цю постанову ще однією «спробою дерибану» і збирається далі боротися за збереження цілісности Межигір’я. За 10 років його команда випрацювала дієві підходи, тож він прагне керувати маєтком на законних підставах, залагодивши всі необхідні формальності.

Парк національних особливостей

За часів незалежности в Межигір’ї можна було побачити різні прикмети постколоніальної і посткомуністичної України з її кволими інституціями та травмованим соціумом. Чиновницька сваволя і узурпація ласого ландшафтного місця, сервілізм із дарованими золотими батонами, комплекс перед "великою російською культурою" з кустарною геральдикою, несмак парвеню, багаторівнева корупція і ресентимент.

Тетяна Задоя згадує, як бачила стару пенсіонерку, яка стояла з кульком і збирала кору під рослинами. Вона спитала, навіщо пенсіонерка це робить, і почула у відповідь, мовляв, Межигір’я за її гроші будувалося, то треба собі бодай щось на згадку взяти.

—  Доводилося стати, — згадує пані Тетяна, — і пояснити, що якщо кожен так зробить, то нічого не залишиться.

Сто років тому логіка цієї пенсіонерки перемогла. Михайло Коцюбинський описав наслідки такої перемоги в повісті Fata Morgana. Тамтешні селяни розграбували панський маєток, підпалили гуральню і тільки потім до них дійшло, що горілку можна було й випити.

На щастя, цього разу все інакше. У 2014 році Межигір’я вдалося врятувати і зберегти. Є надія, що держава знайде спосіб не продовжувати майже тисячолітньої історії межигірських руйнувань і переоблаштувань.