В українських регіонах все частіше починають дивитися на своє місто по-новому. Не зі щоденної перспективи звичних з дитинства вулиць, а через красу відновлених пам’яток архітектури та важливості історичних місць. І часто – це те, чим хочеться ділитися. Відтак по галицьких містечках виникають громадські ініціативи щодо розвитку туристичного потенціалу. З допомогою місцевої влади, або і всупереч їй. Про погані дороги, відновлену ратушу і туристичну самоорганізацію в Бучачі.
Володимир Молодій
журналіст
Край Пінзеля
Місто Бучач розташоване на горбистій місцевості обидвох берегів річки Стрипа. Центр – в низовині, решта – на горбах: Замковій, Торговій та Федір. Навколо міста стіною простягається зелена стіна лісу. При в’їзді, де колись стояв совєцький танк, зараз велика клумба. За півтора кілометра – центр і ратуша. Будівля у стилі рококо є пам’яткою архітектури національного значення, зведеною в середині XVIII століття.
Вгорі годинник вибиває дванадцять разів і звучить мелодія Олександра Білаша з пісні “Два кольори”. Хочеться мимоволі підспівувати: “Як я малим збирався навесні”. Внизу у цей час півтора десятка людей поволі, намагаючись зберігати дистанцію, заходять в середину. А гід розповідає, що невідомо точно, коли збудували ратушу. Зате відомо, коли відбудували дах – у 1985-86 роках. В середині реставровані кімнати дихають свіжістю. Можна також вийти на дах, і оминаючи рясні сліди голубів, подивитися ближче на Пінзелеві скульптурні композиції, що ілюструють відомі біблійні сюжети.
Йогана Георга Пінзеля можна вважати найбільшою туристичною родзинкою Бучача. При дворі Потоцького скульптор пропрацював майже півтора десятиліття і створив саме тут більшість своїх шедеврів.
Від ратуші гурт йде до костелу Успіння Діви Марії, що зовсім поруч. Там один з найкрасивіших в Україні архітектурних вівтарів. Із переважанням зеленого кольору і білими дерев’яними скульптурами. Хто працював над вівтарем – здогадайтеся.
Далі гід пропонує заглянути в прохолодний арт-дворик, із затишною рослинністю попри стіни. В кутку спілкуються кілька хіпстерів, плануючи, напевно, наступний захід. В яке наступне місце поведе екскурсантів гід, я вже не знаю, бо відійшов від групи для зустрічі зі Світланою Бандусяк.
Світлана – жінка середнього віку у довгій літній сукні. Вона є Головою громадської організації “Бучач-Тур”, яку активісти міста створили пів року тому. “Люди кажуть про нас, що ми ненормальні”, – каже жінка, ведучи назад до ратуші і відчиняючи бокові двері.
“Ненормальні”
У грудні 2019 року в одній із кав’ярень Бучача зібралися близько півтора десятка активних містян. Люди погодилися, що з туристичним потенціалом, який має місто, варто нарешті щось робити. Відтак вже за два місяці створили ГО “Бучач-Tур”. Головою обрали Світлану Бандусяк:
– Обрали мене, напевно, тому, що знали – не залишу почату справу на пів дорозі. Стаючи на таку абсолютно невідому для мене територію, як туризм, критично важливо не розчаруватися при перших труднощах. Я вірю, що нас в місті є потенціал для того, аби створити туристичний кластер на найвищому рівні.
Відтоді члени організації збираються онлайн двічі на місяць для обговорення ідей. Одним із ініціаторів грудневого зібрання бучачан був координатор із розвитку громадської ініціативи “Зелені Шляхи України” Сергій Підмогильний. Він каже, що місто Бучач є важливою складовою туристичного потенціалу цілого району. Сергій Підмогильний:
– Якщо взяти карту і умовно сполучити: Бучач, село Скоморохи, де Стрипа впадає в Дністер і містечко Коропець – то побачимо, що там є скупчення історичних, археологічних і природних об’єктів. Парки, заповідники і замки, які знаходяться не далеко одні від одних. Відповідно цей регіон має великий туристичний потенціал. Тому ми намагаємося об’єднувати ініціативних представників бізнесу чи небайдужих громадян, аби працювати тут над розвитком туристичної справи.
За пів року існування “Бучач-Тур” зробили сайт, на якому презентували набір туристичних продуктів, сувенірів, логотип туристичного Бучача. “Ми – громадська організація, що спрямовує свою діяльність на підтримку туристичного потенціалу Бучаччини, та на створення позитивного іміджу цього краю. Реалізація усіх проектів “Бучач-Тур” здійснюється виключно на волонтерських засадах мешканцями та вихідцями славного містечка Бучача. (…) Ми намагаємося бути відповідальними у своїй діяльності щодо розвитку нашого регіону”, – написали на сайті. Світлана Бандусяк:
– Наш мер каже мені: ну воно тобі треба, нащо ти за то взялася? А люди говорять в очі, що я молодець. А поза очі, певно, навряд. Але я людина в собі і не дуже на то звертаю увагу.
Аби презентувати організацію і прорекламувати свої наміри, в “Бучач-Турі” планували проводити багато подій. Але завадив карантин. Сергій Підмогильний:
– Поки діє карантин, вони запустили туристичні продукти у тестовому режимі. Тестують їх на містянах Бучача. Люди зараз самі для себе відкривають своє місто і територію навколо. Для початку “Бучач-Tур” намагається вчитися розвивати туризм на своїх. Наступні завдання – організувати підготовку кваліфікованих гідів.
ТІЦ
Однією із найперших ідей при появі громадської організації було створення туристично-інформаційного центру в Бучачі. Активісти розуміли, що аби повноцінно почати працювати над туристичною галуззю краю – потрібна підтримка місцевої влади. Досвід ТІЦу у Теребовлі, де комунальна установа працює з 2017 року і має значні результати, лише підтверджував цю думку. Проте в Бучачі все виявилося значно складніше. Світлана недаремно показує приміщення на першому поверсі ратуші. Саме тут планують розмістити майбутній Центр. Світлана Бандусяк:
– Ми постійно намагаємося контактувати з міським головою і переконувати його, що Бучачу потрібний туристично-інформаційний центр. Але у нього відповідь одна: “Немає грошей”. Отримали хоча б це місце в ратуші. Щоправда це лише словесна домовленість.
Кімната у ратуші, яку показує Світлана, перебуває на початковій стадії ремонту. Ці приміщення є якраз тією частиною реконструкції, яку ще належить завершити. Бучацька ратуша має стати туристичним ядром у місті, тому розміщення тут ТІЦу є стратегічно важливим. Оскільки місцева влада спілкується з активістами “у профіль”, то ГО “Бучач-Tур” є перехідним етапом до створення в місті туристично-інформаційного центру. “Еволюційною складовою”, як каже Сергій Підмогильний.
“Дороги і готелі. А решта вирішиться само собою”
Міським головою Бучача є Йосиф Мосціпан. “Бучач має туристичний потенціал, але на сьогодні туристичним містом його вважати не можна”, – каже чоловік. Відповідно – створювати туристично-інформаційний центр при міській раді є неактуальним. Йосиф Мосціпан:
– Я вважаю, що така установа не на часі. Створити комунальне підприємство – це треба потім думати, як його утримувати. Є ГО “Бучач-Тур”, то ми поки-що з ними співпрацюємо. Стараємося по мірі можливості допомагати їм. Крім того у відділі культури є спеціалісти по туризму. Може треба трохи на них наїхати, натиснути, щоб був результат від їхньої роботи. Та якщо все з туризмом розкрутиться, то може і дійде до комунального підприємства. Але воно мало би на себе заробляти, щоб не годувати з бюджету. Крім того, доходи від туризму не є основними доходами до міського бюджету. У процентному відношенні, я думаю, навіть в перспективі туризм в Бучачі не дасть більше, як 5% до міського бюджету.
Першочерговим для туристичної сфери, на думку мера, є ремонт доріг і будівництво готелів. “А решта питань вже вирішиться автоматично”, – говорить Йосиф Мосціпан.
– В нас є турбази, Язловецький, Золотопотіцький замки, але доїхати до них – проблема. Маємо також вихід до Дністра і Дністровського каньйону, але і до них погані дороги. Зі шляхами зле і в самому Бучачі. А турист по поганих дорогах їхати не хоче. Друга проблема – це готелі. В Бучачі немає місця, яке могло б прийняти одразу, наприклад, п’ятдесят людей. Тому це таких два основних питання: дороги і готелі. Якби вони були, то далі вже можна було би рушати, бо є що показати.
Але ремонтувати дороги, за словами міського голови, в Бучачі повноцінно не можуть, бо не мають коштів: “Держава не дала навіть копійки. Ні цього року, ні минулого, ні позаминулого”.
Поки міський голова Бучача, розповідаючи про потенційний туризм, описує глухий кут, в “Бучач-Турі” розробляють туристичні маршрути і організовують екскурсії. Світлана Бандусяк:
– Нам важливо заробити гроші, щоб мали хоча б на виготовлення сувенірів. Зазвичай на маршрут наймаємо гіда. На кожному напрямку є свій, це місцеві вчителі або працівники підприємств. Одного з таких ви щойно бачили під час екскурсії. Це Микола Козак, він працює вчителем історії і є одним із найкращих. ТІЦ потрібен, аби централізувати всю нашу роботу. Щоб згодом люди знали, куди йти за інформацією. Так було би значно легше привабити туристів і залишати їх в місті. Ну і насамперед, аби наші активісти не розчаровувалися. На жаль, серед депутатів міськради, лише десь третина розуміють, нащо це все. Ще третина думають, що ми хочемо заробити на цьому грошей для себе. А решта байдужі, бо не вірять, що туристи приїжджатимуть в Бучач.
Найголовніше
Сьогодні через карантин туристів в Бучачі справді немає. Тож екскурсії, які влаштовують у “Бучач-центрі”, здебільшого для місцевих мешканців. При тім Світлана все одно для майбутнього туристично-інформаційного центру весь час шукає працівника чи працівницю. Це має бути молода людина з освітою, пов’язаною з туризмом, комунікабельна, яка б вміла розмовляти англійською і польською мовами.
Сергій Підмогильний:
– Ми помагаємо громаді Бучача порадами. Далі спільно працюватимемо над стратегією, а також шукатимемо шляхи фінансування для її реалізації. Поки-що відклали цей етап, бо важливо, аби була підтримка місцевої влади. Дуже важливо, щоб містяни змогли переконати мера у потрібності створення комунальної установи ТІЦ. І щоб міська рада взяла дві-три людини на державну роботу у Центр. Адже необхідно, аби п’ять днів на тиждень і вісім годин на добу хтось в місті займався туризмом.
Можливо створення туристично-інформаційного центру виявиться “на часі” після наступних місцевих виборів. Коли рішення про потрібність чи не потрібність такої установи місту прийматимуть вже інші люди. А поки-що, в Бучачі є найголовніше, каже Сергій Підмогильний:
– Коли взимку громада в Бучачі зібралася і утворила таку робочу групу, то стало ясно, що вони можуть потягнути цю справу. Головне, що вони самоорганізувалися.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізовує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицію NED.