Золота осінь на Бібрецькому тракті. Золота галицька провінція

11:32, 11 жовтня 2021

1920.jpg

Саме цієї золото–осінньої пори мандрувати особливо втішно – сонце ще яре, вітер не проймає до кісточок, а ліси уже вбралися у яскраві шати. Обирати маршрут треба, враховуючи тривалість мандрівки – зараз світловий день уже добряче зменшився, відтак варто орієнтуватись на короткі подорожі, але які б запам’ятались

voloshyn.jpg

Богдан Волошин

публіцист

Я люблю цієї неспішної пори мандрувати від тихої благословенної Бібрки, що купалася у мрійливому світлі осіннього сонця, аж до розкішного Свіржа, захованого поміж хвилястими горбами Львівського Опілля. Звісно, гостинцем не дуже хотілось прошкувати, але іншої дороги я не знаю. Перебігшись через мальовниче містечко, вирушив у бік Стрілок, що розпочиналися акурат за межею Бібрки. До Свіржа залишалось якихось 10 км, тож розпустив ноги і муркаючи улюблену пісню “Гей була в мене коняка” почимчикував узбіччям.

Автівок було зовсім мало – хіба маршрутка пролетить у бік Перемишлян та кілька старих “Жигулів”, до стелі напханих мішками із картоплею. Більшість селян уже викопали бараболю, а пізнюхи ще встигають до холодів дати собі раду із “другим хлібом”. Знаю, що на копання картоплі із закордону повертаються навіть заробітчани, щоб допомогти родині на городі. Бо своє є своє.

Стрілки величеньке село і доста задбане, але усі “смаколики” починаються уже за ним. Там, де небо підпирають височенькі пасма хвилястих пагорбів, вкритих буковими лісами. Через кілька кілометрів у долині засіялись хатки Стоків. Дуже люблю це село, але, щоб напитись краси, варто зійти з гостинця і піднятись крутим узвозом на гору, що височіє над селом. Звідтіля відкривається дивовижний вигляд на долину. Люблю тут бувати кожної пори року, але таки в жовтні Стоки зачаровують найбільше.

На маківці пагорба біля межового хреста пополуднував канапками, милуючись на чепурні хатки, зорані ниви і барвисту мережку багряного лісу на овиді. Краса завше сприяє травленню, але не варто засиджуватись на одному місці, тож швиденько зібрався і вирушив у бік Свіржа.

Дорога пірнула униз, стелячись крізь лісову дебру, щоб за кількадесят метрів вигулькнути на просторі широкої долини. У небі кружляв мій давній знайомець шуляк і вітав гучним криком. А може й не мене, бо враз із сухостою вискочив заєць і очманілим вистрибом побіг у бік лісу...

Якби не асфальтівка і кілько автівок, що промчали повз мене, можна було б подумати, що у цих місцях нічого не змінилось за століття. Тиша, спокій і шепіт опалого листу під ногами...

Ще кілометр–другий і дорога впевнено вивела мене на узлісся, з якого відкривалась чарівна акварельна картина на Свірж, замок понад тихим ставком і церкву. Свірзька твердиня восени особливо чарівна - затишна і гармонійна. 

Цього дня замок на жаль був зачинений, але я цим не надто переймався. Мені цілком було досить сісти поміж трав, спертись спиною об міцне плече Свірзького замку, і насолоджуватись осінню, м’яким краєвидом великого озера під мурами та граційними лебедями на плесі. Вартує витратити усього кілька годин життя на таку мандрівку, щоб голову полишили гризоти і непевність. Осінь личить кожному. Не проґавте.

IMG_1980.JPG
Усі фото: Богдан Волошин

Схожі матеріали

600.jpg

Борщовичі – село не про борщ. Золота галицька провінція

600.jpg

Трудовач: брама в Гологори. Золота галицька провінція

600.jpg

Трибухівці – костел при гостинці. Золота галицька провінція

600.jpg

Тартаківські тарапати. Золота галицька провінція

600.jpg

Бойківське пограниччя. Золота галицька провінція

600.jpg

Бережанська Швейцарія. Золота галицька провінція

600.jpg

Бучач: Ратуша, Пінзель і голуби. Золота галицька провінція

600.jpg

Ходою Сковороди – у Вижняни. Золота галицька провінція

600.jpg

Долина Зубри. Золота галицька провінція