Зневажений князь. Віталій Ляска

Тож яким володарем був Лев Даниловичприбл. 1225/1229 — прибл. 1301? Найстарший, після смерти Данилового первістка Іраклія, син короля Руси змалку був призвичаєним до військових виправ. Року 1244 його дружина зазнала поразки на річці Січниця від війська Ростислава Михайловича й союзних йому угрів. Вже за рік військовий хист молодого княжича став вирішальним у битві під Ярославом. Перемога в ній Романовичів підсумувала 40-річну боротьбу за галицьку спадщину й відновила єдність розділених земель. Сам же Лев після того породичався з угорським королем Белою IV, пошлюбивши його доньку Констанцію. Далі князева доля нагадує сюжет руського аналогу "Гри престолів". У 1250-х роках він долучився до литовських міжусобиць, пішов у чеський похід, підтримуючи претензії свого брата Романа на австрійські землі, придушив непокору болохівських князів, обороняв державу від монголів. Однак в останні роки Данилового життя Лев, попри тісний зв’язок із батьком, грав другу скрипку. Після смерти старого короля владу в державі перейняв Василько Романович, а престижні Холм та Галич відійшли до володінь Шварна, наймолодшого з Даниловичів. Лев, попри сподівання на першість у спадку, отримав лише Перемишльську землю.

Відкинувши Данилову зневагу, Лев продовжив його справу. Прийнявши монгольське зверхництво, він напрочуд вдало розіграв ординську карту. Десь у 1270-х князь приєднав до своїх володінь Київську та Переяславську землі, а в наступні десятиліття опанував Люблінщину та Закарпаття. Він не лише об’єднав розділене Королівство Руси, а й значно примножив його обшири. Недарма, попри відсутність корони, у латинськомовних джерелах Лева іменували королем, що підтверджує його статус як одного з найпотужніших володарів Центральної Європи ХІІІ століття. 

Однак не тільки вдалі військові кампанії виказують Левів хист державотворця. Князь не лише завойовував землі, а й освоював їх. Адже заслуга Лева, а не його батька, — заснування Львова як нового адміністративного осередку на межі старих князівств. Уже за кільканадцять років місто розрослося, одержало маґдебурзьке право та стало столицею. Важливу роль наш герой, як переконливо доводить Ярослав Погоральський, відводив малозаселеному передгір’ю Карпат. За часів Лева активно розбудовували карпатську лінію оборони, споруджували монастирі та фортеці, зокрема Тустань та Сянок. Неабияку активність Лева Даниловича на цих теренах підтверджують і численні грамоти-фальсифікати, які місцеве населення ще впродовж століть використовувало, щоб легітимізувати свої права. Осібне місце в карпатському проєкті Лева посідав Спас — укріплений і сакральний осередок, який Лев, імовірно, задумав за зразком батькового Холма. Попри те, що Спасу так і не судилося стати столицею, саме тут Лев, прийнявши восени 1300-го монаший постриг, знайшов свій спочинок. Ми ще не знайшли могили князя, але в наших силах позбутися чорної легенди волинського літописця і в історії України віднайти належне місце для Лева Даниловича.