Військова культура та почесні найменування: приклад Національної академії сухопутних військ

Логіка надання почесного найменування полягає у відзначенні заслуг того чи іншого підрозділу шляхом надання йому окремого почесного найменування, яке б вирізняло його з-поміж інших і пов’язувало б його з певним елементом загальної військової традиції нації. Почесні найменування бувають трьох типів: Іменні (на честь певного видатного діяча); географічні (які б нагадували про регіон, який цей підрозділ захищав чи де дислокувався); подієві (на честь певної видатної події тощо). 

Прикладів підрозділів із почесними найменуваннями у наш час чимало: 24 окрема механізована бригада імені короля Данила, 5-та окрема Слобожанська бригада Національної гвардії України, 93-тя окрема механізована бригада "Холодний Яр" та інші. Звісно, практика почесних найменувань є не лише в Україні, а й в арміях інших країн. Наприклад, у Великобританії є Королівський Йоркширський полкангл. The Royal Yorkshire Regimen, назва якого відсилає до географічного регіону. У Канаді є підрозділ Канадська легка піхота принцеси Патрісії, названий на честь принцеси Патрісії Коннахтськоїангл. Princess Patricia's Canadian Light Infantry. Очевидно, кожна армія має свої особливості та традиції найменувань, але їхня суть схожа: через назву передати певну ідею, яка б об’єднувала і пов’язувала різні покоління воїнів. Адже, назвавши підрозділ на честь певного діяча, події чи регіону, він стає приналежним до історії своєї нації. Таким чином пам’ять про подію/персону передається від одного покоління до іншого. Так формується спадковість, яка творить традицію. А традиція формує (само)свідомість покоління. Відтак пам’ять про короля Данила чи Холодний Яр стає частиною спільної для всієї нації мілітарної культури, яка поєднує в собі різні історичні періоди та досвіди. 

Військова культура не з’являється нізвідки, тому варто розглянути місця її формування. Одним із таких місць є сучасна Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Історія почесного найменування цього закладу доволі наочно ілюструє, які зміни відбуваються в українській військовій культурі упродовж останніх 20 років. 

Петро Сагайдачний і Орден Червоної Зірки

<p>Фрагмент правил прийому до Військового інституту з вказуванням повної назви закладу</p>

Незалежна Україна все ще перебуває в процесі становлення власної військової традиції. Природно, що цей процес є нелінійним і дещо схожим на маятник, який коливається в різні сторони. Ілюстрацією цього був період 1990–2000-х років, коли в одному просторі могли вживатися радянський, пострадянський і український погляд на функціонування армійської культури в Збройних Силах. Для прикладу, восени 2000 року Президентськими Указами тодішній Львівський Військовий інститут при Національному Університеті "Львівська Політехніка" (з 2009 року — Академія сухопутних військ) отримав одразу два почесних найменування. Спершу 30 жовтня вийшов Указ № 1173/2000, за яким певні військові заклади та формування "зберігали раніше присвоєні почесні найменування і державні нагороди", які вони мали станом на 1 січня 1992 року. Відтак Військовому Інституту було "повернуто" почесне найменування фактично неіснуючого з 1993 року Львівського Вищого Військово-Політичного училища, і він став називатися Львівський військовий ордена Червоної Зірки інститут при Національному Університеті "Львівська Політехніка".

10 листопада того ж року, також Указом Президента України № 1221/2000, "враховуючи вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців для Збройних Сил України", цьому ж інституту постановили присвоїти ім’я видатного українського військового та політичного діяча гетьмана Петра Сагайдачного та надалі іменувати його — Львівський військовий ордена Червоної Зірки інститут імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка". 

Так у Львові майже на 10 років вищий військовий навчальний заклад отримав одразу два суперечливі найменування. Після виведення Військового інституту зі складу "Львівської політехніки" та створення на його базі Академії сухопутних військ, згадка про орден зникла з назви, а от гетьман залишився. Як наслідок, один із головних вищих військових навчальних закладів України отримав офіційну назву — Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачногоз 2015 року — Національна. 

Гетьман — патрон Національної академії сухопутних військ (НАСВ)

Суперечливим таке найменування є для людей сучасності, які можуть відрізняти український і радянсько-російський спадок. Тоді це було нормою. Тому курсанти їздили на екскурсію до Кульчиць, де у 1582 році народився майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Однак водночас урочистості випуску офіцерів відзначали на плацу, де стояв радянський пам’ятник політрукам. На початку Російсько-української війни пам’ятник політрукам знесли, а на його місці планували поставити монумент гетьману. 

Згадка про Сагайдачного знайшла своє відображення й в емблемі академії. Її автором вважають ексзавідувача музею академії, полковника у відставці, історика-геральдиста Михайла Слободянюка. Ідея старої емблеми дуже проста: геральдичний щит із зображеннями чотирьох родів військ, для яких готували офіцерів в академії, по центру розмістили родинний герб самого гетьмана — Побуг. Цю емблему носив весь особовий склад академії в якості нарукавного знаку. Слід зауважити, що до появи академії герб Побуг був в основі нарукавного знаку Військового інституту, який був установою-попередником НАСВ. У той час, щоб показати почесне найменування та приналежність до Львова, вирішили "вписати" герб міста всередині підкови герба Побуг та розмістити на їх фоні калиновий вінок із двома перехрещеними мечами. Крім цього, академія використовувала ордени Петра Сагайдачного, який мав три ступені. 

Важливо, щоб курсанти знали, чим саме гетьман заслужив пам’ять поколінь. Тому в курсі військової історії окремо згадують про діяльність Сагайдачного, зокрема про його походи на Каффу, Москву, битву під Хотином, реформи, які перетворили козацьке військо на одну з найкращих армій свого часу. До того ж, своїми характеристиками гетьман відповідає офіцерському ідеалу: "Петро Конашевич настільки піднімався над своїм простим походженням і способом життя своїм гострим розумом, визначною зрілістю суджень, незвичайним дотепом в словах і ділах, що з усією справедливістю мусить бути зарахований для нащадків серед найвизначніших людей. Скільки не керував він запорозьким військом, всюди, вкритий славою своїх подвигів на суші й морі, користувався він незмінною ласкою фортуни", — йдеться в "Історії Хотинської війни" Петра Саса.

Не дивно, що іменем Петра Сагайдачного почали називати й бойові підрозділи Збройних Сил України. А Національна академія продовжує виховувати майбутніх гетьманів українського війська, і хто зна, можливо, серед нинішніх чи майбутніх вихованців закладу буде той полководець, який таки візьме Москву.