Від читальні до криївки. Галина Пагутяк

Брат моєї бабусі Василь Петрущак отак  дослужився до фельдфебеля і його досвід знадобився селу в 1920 році, коли треба було виловлювати по лісах мародерів і диверсантів. Чимало хлопців у війську не витримували муштри і дідівщини, бо просто  не вміли сформулювати свої претензії до вищого начальства. Про якусь мотивацію годі й  казати — австрійська армія їм була  абсолютно чужою. 

У Першій світовій війні красиві яскраві мундири стали зручною мішенню  для російських стрільців. В армії, збудованій на примусі й тупій муштрі,  солдати не розуміли, за що вони  воюють. І тоді з'явилися січові стрільці, які мали велику мету — соборність і незалежність України. 

У жовтні 1914 року  на горі Кобиля, що на Закарпатті між селами Опака і Залокоть відбувся один з перших боїв січових стрільців з російськими козаками. І хоч серед 12 загиблих українських воїнів лише один був місцевий (село Ясениця Сільна), мешканці обох сіл щороку на Покрову йдуть на гору вклонитись їхній пам’яті. 100 років, уявіть собі! Такий патріотизм  не міг з’явитися на голому місці.

На початку ХХ століття в селах мого краю (Дрогобиччина і Самбірщина)  з ініціативи священників стали виникати осередки "Просвіти", довкола яких створювались хати-читальні, кооперативи, позичкові каси і захоронкидитячі садки, а також Товариства тверезості, які, правда,  не дуже сприймалися. Вчителі були на державних харчах і трималися від  національного відродження подалі. 

Створення та утримання осередків "Просвіти" цілком лежало на плечах ентузіастів — священників, дрібних підприємців, заможних господарів, гімназистів та студентів,  які мали селянське походження. Заможніші селяни віддавали синів у науку, бо розуміли,  що людей стає більше, а землі менше. Сорок років селяни змушені були виплачувати компенсацію дідичам, дехто встиг поїхати до Америки і повернутися із грошима. А заодно й побачити, як живе цивілізований світ.

При читальнях навчали дорослих грамоті, були там, звичайно, і невеликі бібліотеки. Я переглянула свого часу протоколи і звіти осередку "Просвіти" в селі Залокоть на Дрогобиччині, серед яких знайшлися дуже цікаві коментарі отця Якова Яхна, засновника філії. Все йому вдалося, окрім Товариства тверезості: вперті бойки навідріз відмовилися до нього вступати.

Зберігся навіть список книг із бібліотеки — перед Першою світовою він налічував 300 книг і часописів, ясна річ, українською мовою. Календарі, посібники з агрономії та тваринництва, альманахи, збірники п’єс, адаптованих для драматичних гуртків, поетичні антології, твори українських та зарубіжних класиків, дитяча література, і що цікаво — науково-популярні книги з астрономії, фізики, біології. Найпопулярнішою книгою виявилася книжка…. про аероплани. Вона, мабуть, притягнула гвинтокрил,  що сів на початку 1960-х на полі в Залокті й ціле село побігло дивитися на чудо техніки. Уявіть собі, люди досі пам’ятають цю подію і розповідають про неї своїм онукам і правнукам.

Книжки з історії України і лекції, які читали активісти селянам, стали тим шляхом, який вів до соборної України. Так була закладена основа мотивації січового стрілецтва: патріотизм і віра у незалежну українську державу. Еліта УГА отримала прекрасну освіту свого часу і вміла вести пропаганду серед  рядового стрілецтва. За короткий час був створений цілий пласт культури  в живописі, музиці, літературі, яка надихає нас донині для боротьби з московським окупантом.

Спадкоємицею УГА стала Українська повстанська армія, так само мотивована, яка  після Другої світової війни воювала на Волині і в Карпатах. Частина УПА,  що воювала на сході України, опинилась у волинських і карпатських криївках. Ті села, де існували свого часу філії "Просвіти",  давали найбільше поповнень до лав УПА. Хлопці воліли загинути, підірвавши себе гранатою в криївках, аніж служити в армії окупанта.

Українські воїни в російсько-українській війні є спадкоємцями УГА і УПА, як би не хотілося комусь це визнавати. Попри замовчувану і фальсифіковану історію, вони розуміють, що виборюють Незалежність, і що війна за неї триває не 11 місяців,  і не 9 років, а цілих 100. Вони,  як і їхні попередники,  освічені, начитані та мислячі, а не гарматне м’ясо з кількома судимостями чи дикунами, які крадуть унітази і труси, окупувавши територію. 

Варварство, насильство, нечувана жорстокість робить російську армію мотивованою лише на геноцид українців, а відтак війна наших захисників і величезна підтримка їх народом ніколи не повинна закінчитися компромісом із ворогом. І не після війни, а вже зараз всі сили освітні й культурні повинні фокусуватися на відновленні історичної справедливості і перемозі над загарбником. 

Серед бюджетників досі дуже багато потенційних колаборантів, яким все одно, з якого  гімну починається їхній день: з "Ще не вмерла Україна" чи "Союз нерушімий  республік свободних". Та й пастирі наші, нема чого казати, здебільшого воліють оббивати золотою бляхою  церкви, ніж виховувати в людях моральну відповідальність за свої вчинки і прагнення навчатися  і вдосконалюватися ціле життя. То отець Яків після Божої служби в неділю кликав чоловіків і казав їм: "Ходімо, буду повідав вам про Україну". Два його сини віддали життя за незалежну, соборну Україну.