Вербів – село воїнів та хліборобів. Золота галицька провінція

Село, заховане поміж опільських пагорбів, наче в колисці. Тут так муркотливо затишно і тихо, що здається наче це якийсь загублений клаптик раю на землі. Але так не завжди було.

Перша рукописна згадка про Вербів датована 1448 роком. Але очевидно, що люди тут селились ще у княжі часи. Про це світчить скарб, який виорав на своєму полі у 1927–му році якийсь Федір Копаницяю Він знайшов срібні клейноди та коштовні ювелірні прикраси – колти, ажурні застібки, унікальні трибусинові сережки тощо. Спершу скарб віддали музею “Наукового товариства ім.Т.Шевченка” у Львові, пізніше його забрали до Варшави. Науковці датують знайдені коштовності ХІ-ХІІІ століттям.

Історія галицьких сіл – це майже завжди кров і війна. Вербів не раз потерпав від нападів орднців.

Цікаво, що у 1649–му на спротив нападникам вербівців організував козацький ватажок Походжай. Під його орудою селяни збудували оборонний табір, обкладений колодами дерев та обкопаний ровами. Чотири доби селяни боронили село, аж поки наспіли реєстрові козаки, які розгромили тисячне військо татар. Так вербівці вчились воювати за свою волю. 

На жаль, не завжди успішно. У тому ж році татари знищили село – вціліло лише одне господарство – Походжайове, заховане у лісі. Тож вцілілим вербівцям довелось усе починати спочатку. І на новому місці.

Село росло, багатіло, аж поки не почалась панщина. 4–5 днів на тиждень селяни повинні були відробляти повинності на панському полі. Робота на фільварку тривала до 14 годин для чоловіків і 10–12 для жінок. А ще ж своє поле треба було обробляти! 

Є відомості, що в останні роки панщини, за селянами пильнували аж п'ятеро гайдуків. Тож не дивно, що після скасування панщини, троє з них втекло, а двох вербівці полонили і вбили.

Вербівці завжди славилися органзованістю та патріотизном. Ще у 1865-му році коштом громади в селі було збудовано школу. У ній діти навчались аж до 1983-го, коли збудували нову. У Вербові українці заснували осередок “Просвіти”, кредитне товариство "Хлібороб", "Сільський господар", “Забезпеченеве товариство”.  А в 1928–му зусиллями громади вербівці побудували “Народний Дім”. Наступного року почалось будівництво церкви за проєктом Льва Левинського, яке закінчилось у 1938–му році. Церква досі вражає гармонійністю та шляхетністю ліній. Справжня перлина галицької сакральної архітектури!  

На щастя храм пережив лихоліття Другої світової війни. Але далеко не всім вербівця пощастило вижити у кривавих жорнах війни. Окупація совітами, потім гітлерівцями – збройний спротив окупантам повстанців, серед яких було чимало вербівців, вивезення молоді на роботу в Німеччину, у повоєнний час каральні екпедиції енкаведистів, виселення в Сибір та в табори...

Останній бій упівців із енкаведистами відбувся 9 грудня 1953–го. Під час облави загинули повстанці Володимир Андрусевич “Заліняк” та Зиновій Ригайло “Степ”. 

На памятнику “Борцям за волю України” у Вербові викарбувані 138 прізвищ вербівчан. 

Історія Вербова триває. Не мине й пам’ять про сотні полеглих вербівчан, які століттями виборювали свою своюоду.