Великі і маленькі відповідальності. Тіна Коропецька

Я не думаю, що та війна робить когось сильнішим. Що вона точно робить, так це хуярить тебе, проходиться по всіх твоїх слабкостях і любовях — хай то рідні, дім, спогади, життя твоє, і б’є. Б’є так, що деколи твої легені вже не хочуть вдихати і може якби не природні інстинкти, то так би й вмерли без бою. І таке могло б статися. Але війна прийшла не в ту країну. У нас, бачте, покоління загартованих. Мені деколи здається, що генетичний код дуже недооцінюють. Та значущість в розумінні свого походження, людей минулого, котрі заклали (не тільки своїм словом, а вчинками і кров’ю) майбутнє. Те саме майбутнє, яке ми звем теперішнім і яке маємо передати далі. В процесі ще нагадати росіянам, що їхнє місце — то біла церква і болота. І на Соловках, де вони катували українців, мають висіти їхні голови.

Ти пам’ятаєш той день лютого, те затишшя перед сиреною о п’ятій ранку після якої ми всі зробили вибір (кожен свій, звичайно). Пам’ятаєш Революцію Гідності і ті події на Майдані, людей, завдяки яким у нас є теперішнє. Те теперішнє, в якому ми продовжуємо відстоювати свою Незалежність, а росія все ще біситься, як вуж на пательні, бо не годні нас вирвати з коренем. Багатовікова війна триватиме до останнього переможеного  і хай нам вдасться вистояти на день довше ніж вони.

Ми робимо роботу, до якої взялися і не будучи в армії, треба робити усе для армії. Це сьогодні називають волонтерством, або військовим волонтерством. Трохи не співпадає з реаліями. Волонтерство — це те, що ти робиш у вільний від роботи час, а постачання і забезпечення, якими займаються цивільні для військових — це питання виживання і частково боєздатності армії. Можливо ви вважаєте, що завезені двадцять аптечок на фронт — це крапля в морі, але та аптечка потрапила в руки одній чи одному з тисяч військових і можливо вона врятує йому або їй життя, або не знадобиться з хороших причин. "То хіба це мало?" — питання риторичне.

В умовах війни, ти маєш зайняти своє місце і будучи цивільним твоє завдання бути корисним армії, починаючи з донатів і закінчуючи поставками амуніції, нічників, машин і тд. Волонтери в сьогоднішні дні — це люди, котрі взяли на себе відповідальність забезпечувати, шукати і знаходити корисні військовим ресурси. Дуже часто волонтери — це той місточок між цивільним і військовим, спосіб підтримати, бути активним, бути залученим. І тут також важливо дотримуватись субординації — скільки б ви не вгатили в армію, поки ви не служите ви не можете називати себе військовим і нема роботи важчої, ніж в військових. Вибачте, але це правда і їбане лицемірство приклеюватися в ряди тих, хто безпосередньо хуярить на фронті

Тут би мала місце історія про неосяжну волю, віру, постійне натхнення і "яка ти молодець, що стільки працюєш". Так-так, історія буде саме про те, що фразочки і висловлювання захоплення не дуже цінні, коли їх озвучує нічого не робляча людина, бо між захопленням і осудом один допис на фейсбуці.

Я — Христинка і я досі цивільна, у мене немає історій про Донбасонію чи поїздки під Ізюм і далі Одеси я не була (отак от, терикони бачила тільки на фото). Проте, такмед, машини, обладнання і спорядження, яке я купляла, бачили Серебрянський Ліс, Кринки, Олешки, Харківщину, Херсон і багато чого іншого. Та вся провізія йшла в руки людей, котрі встали на захист Батьківщини і нашого дому, тому продовжуємо керуватися правилом — якщо ти не у війську, то для війська.

Мої перші спроби волонтерити почалися в далекому чотирнадцятому, коли було АТО і мій максимум був — маскувальні сітки. Подумайте про цих всіх людей, котрі плетуть. Постійно. В усі сезони. Прекрасні люди. В двадцять другому фокус роботи був спрямований на інші речі, в основному такмед (більший відсоток) і обладнання та спорядження.

Коли хуярять твій дім, то якось тупо нічого з тим не робити, бо це теж вибір — звалити від реальності собі в мушельку і дивитись як інші роблять роботу, ну і коментувати з ліжка молодець хтось чи хуйова людина. Якщо у вас були чи є питання до себе: "Чи я відповідаю за те, що відбувається в країні?", "Чи я можу вплинути або впливаю на події", то відповідь "Так". В залежності від того, який вибір в цій війні ви зробили, до такої групи осіб ви й належите, активне чи пасивне населення. Штука в тому, що перші працюють, забезпечують провізію, підтримують військо, шукають шляхи і способи підтримки війська або воюють, а другі розказують, як жити першим і як робити треба — піди, блядь, зроби.

Волонтерські стосунки виглядають для мене, як павутинка зв’язків людей, котрі за інших умов мабуть би й ніколи не зустрілися, люди з різними віруваннями, поглядами на життя, та й самі способи життя у кожного різні і зазвичай ми тулимося до того, з ким знаходимо щось спільне і в даному випадку найбільше наше спільне — триматися один за одного в боротьбі проти спільного ворога. Уявіть випадок, коли ти можеш подзвонити до людини, шукаючи турнікети чи бронеплити  і тобі відповідають "так, звичайно, приїжджай" або коли ти разом з людиною шукаєш шляхи вирішення. Тут мова не про бартерні обміни чи бути комусь винним за допомогу, тут найвища цінність — життя тієї людини (чи людей) до кого далі вирушать ті самі турнікети чи бронеплити. Ця павутина зв’язків про єдність, про те, що люди займаються різними напрямками роботи для тих самих благих намірів. І так само ці люди стають часто один для одного ближчими, дорожчими, бо ті часи, що ми проживаємо, важкі, випробовують на міцність і стійкість,  а з іншої сторони відкривають ту сторону людської любови, яка така щемка і тепла — ту любов ясно видно у темні часи.

Що ж об’єднує цих всіх людей, котрі зібралися робити разом роботу? 

Перше, спілкування і співпраця з військовими — цих розмов багато, зазвичай вони чіткі і короткі, а деколи розлогі і повні прожитого. Це дає розуміння потреб у війську, розуміння ситуації в межах кола військових, з якими спілкуєшся. Так само ти чітко бачиш, куди спрямована твоя робота. От ти зібрав гроші, купив за них необхідне (хай то наприклад будуть магазини для зброї) і ось ти їх передав. Натомість ти отримав звіт, що все доїхало, магазини роздали по підрозділу і ті вже працюють.

***

Тут має місце історія про рації. Нам треба було купити рації, в яких щоб ви розуміли, я не розумію нічого (ну, тоді не розуміла). І от стоїть завдання — треба знайти рації.

 — Скільки в мене часу щоб розібратися?

 — Поки їдемо

На це було хвилин двадцять-тридцять. І за цей час я відкриваю дядька інтернета, шукаю інформацію про рації і частоти, вибираю ті, які працюють в полі і машина доїжджає до пункту призначення.

— Шо прочитала?

— Шо рації є отакі і такі.

— Файно.

 Дуже важливе в цій історії:

 — Перше, ти маєш розуміти, що ти купляєш — не розбираєшся в питанні, то починай розбиратися;

— Друге, ти не вгадуєш, що треба купити, ти йдеш до військових і питаєш, яке їм треба.

 Додаток до історії: я дуже багато чого робила вперше з 2022-о, як і багато-хто, все відбувалося дуже швидко, то й вчитися треба було ще швидше.

***

Історія про турнікети, яка теж має мати тут місце і продовжує думку "ви маєте розбиратися в тому, що купляєте".

Це десь червень-липень 2022-о і ми активно з дівчатами пишемо про такмед, який купляти чи не купляти, в чому різниця і стикаємося з історією коли кажуть, "що САТ коштує дорого і не треба переплачувати, бо я бачив в інтернеті дешевше". "Та йди нахуй" — це перша актуальна відповідь яка прийшла на думку. І ти починаєш буцатися за те, що репліки не працюють, ти пояснюєш різницю між реплікою і оригіналом, і що тисяча вісімсот гривень не дорожче життя людини. Боже блядь, як ви заїбали.

Так от, на фоні того піднятого шкандалю вилізла історія про особу, котра передала репліки турнікетів САТ безпосередньо військовим. І ті репліки коштували людині життя, а медик, який прийшов витягувати пораненого вже нічого не зміг зробити, бо той стік. А ця пизда сказала: "та я ж не знала, шо я купляю".

На жаль, описана вище історія непоодинока. Є ще одна:

Теж медик витягував пораненого і за правилами ти надаєш допомогу з аптечки пораненого. Так от, він йому ставить один турнікет — рветься, бере другий, ставить — теж рветься. Це те гівно, шо було в аптечці. Витягує зі свого рюкзака оригінальні турнікети САТ, робить необхідні наступні маніпуляції — пораненого забирають на евак.

Через неякісні засоби тактичної медицини було втрачено дорогоцінний час, бо увесь цей період поки репліки рвалися, в бійця кровоточили рани, кров то зупинили (бо є тиск), то вона знов хуярить (бо стропа лопнула), що в результаті може дорого коштувати, наприклад життя.

В даній ситуації, то бійцю пощастило, його успішно довезли на стаб,  йому врятували кінцівки і не відмовили нирки.

Як підсумок, я вважаю, ти маєш знати і розуміти, що ти купляєш і передаєш, бо з моменту як ти купив і передав — це твоя відповідальність, бо тобі довірилися і люди, котрі донатили на твою банку, і люди, яким ти передав майно.

Ліричний відступ:  на той момент ми ще не працювали з SICH і я не знала, що є якісний вітчизняний виробник турнікетів — дякую вам, що ви є і ставлю серденько.

Зважаючи, що зазвичай ти займаєшся забезпеченням своїх, або своїх своїх, то ці військові — це твої друзі, брати (чи сестри) і в першу чергу вони для тебе люди, люди яких ти любиш і від яких тобі важливо отримувати "++" після коротких і довгих виходів.

Друге, спілкування волонтерів з волонтерами. Ма любі, якби можна було зробити фешн-week з темою "дивися, що я своїм купив" або "як мене заїбав цей збір, але дивись, що ми купили", то всім недотичним до зборів можна виходити в зал, брати поп-корн і встигати займати місця, ну але ці місця займуть такі самі волонтери або військові, яким не байдуже, що і де можна купити на фронт (тут ми зачіпаємо тему, що цікаво тим, хто працює, тим, хто нічо не робить нецікаво нічого. Отак-от)

Третє, спілкування волонтерів з іншими цивільними людьми, котрі сприяють підтримці армії, це те активне населення, люди котрі, донатять, поширюють збори, використовують свої вміння, навички для підтримки армії, підтримують тих самих волонтерів.

Ну і четверте, ох-велл, це спілкування з особами, котрі в рот їбали визнавати росію агресором, не розуміють для чого формувати дивізії в полк, шо таке НРК і чому дробовики зараз такі актуальні. Це людиська, котрі хочуть робити ніхуя, але їх думка глибоковажлива і висловлюють вони її на просторах інтернетів із закритими (не завжди) акаунтами, де всю цю хуйню підтримують російські боти і ми в результаті вигрібаємо черговий шквал ненависті до військових чи тих самих волонтерів, котрі тягнуть роботу.

Якщо говорити загалом і конкретно, то ми ділимо між собою хороше і погане, ми ділимося болями і втратами, так само ми ділимося радостями, великими і маленькими, ми тішимося, коли встиг накласти собі турнікет і успішно евакуювали, коли вдалося купити якісне спорядження, коли пишуть "я сиджу на сосні, ха-ха, відновлюємо зв’язок" або "вийду і напишу" і вони повертаються з виходу і пишуть, шо все добре.

Ми говоримо про важке, ми говоримо про полон, про евакуації, які не вдалися, про погані китайські турнікети, які дали в аптечки військовим і ті в критичний момент порвалися і людина стекла кров’ю. Ми говоримо про загиблих, котрих не змогли забрати з поля бою, тіла яких сподіваємося повернуть  і тоді зможемо поховати вдома.

Найважливіше, що окрім розмов ми робимо роботу. Якщо вам небайдуже на полонених, то ваше місце (цивільних людей) на акціях підтримки полонених, бо це не справа самих родичів і сімей, а справа кожного цивільного, бо поки ми ходим на роботу і живем життя з наших полонених військових їхнє життя випалюють і вибивають. Те саме стосується забезпечення армії, завдання цивільних — бути активним населенням і підтримувати армію діями. А якщо вам на це все байдуже, то навіщо ви читаєте цей текст? Але я сподіваюся, що ця книжка не потрапила в руки таким особам, бо тоді треба буде відмивати обгортку і провітрювати книжку хоча б пару днів. Фу.

Ну і я би накинула пару веселих історій, бо окрім бід, сліз і антидепресантів, в нас таки є доста веселого, наприклад як мене вітали на день народження букетом з турнікетів (такий дорогенький подарунок), або як моя люба вітала мене зі своїми артилеристами залпами по росіянах. Хєхє. Окреме місце хорошого має UA Comix, люди і місце до яких я прийшла і до яких доєдналася. Якби вам колись доводилося заходити до нас, або ви бачили рожевенькі шеврони "їбися сам", чи слідкуєте за проєктами, які робимо, то значить воно все недарма. Я собі вибрала сім’ю з лоґо козачка і мені подобається з ними і мальописи робити, і військо підтримувати.