Україна Освальда Бургардта. Галина Пагутяк

<p>Юрій Клен (Освальд Бурггардт)</p>

Із неокласиків нам відомі, як правило, Максим Рильський і Михайло Зеров. І нічого дивного, бо єдину книгу вибраного Юрія Клена, в миру — Освальда Бургардта, видали в 1991 році й більше не перевидавали. Правда, у шкільній програмі був, чи досі є, уривок із його поеми "Прокляті роки". Коли я навчалася у Київському університеті, то й гадки не мала, ні хто такий Юрій Клен, твори якого були заборонені в СРСР, ні те, що він теж навчався на моєму філологічному факультеті.

Коли я побувала у Сербинівці, що тепер є частиною Острополя, і побачила цей знак, то згадала, що десь бачила книжку Юрія Клена, і невдовзі вона сама прийшла мені до рук на букіністичній розкладці у Львові. Можливо зараз я б не писала про цього неймовірного поета, якби не розуміла, що дитячі роки в Острополі, що вже при совітах стало селом, заклали в ньому одержимість Україною. Її, і тільки її він вважав своєю батьківщиною.

Перші проби пера в зросійщеному Києві були російською та німецькою мовами, але розлука з батьківщиною утвердила його  україноцентризм. У 1914 році Освальда як німця депортували в Архангельську область. Повернувся він у 1918-му, а у 1931 році йому дозволили виїхати до Німеччини, де він написав поему "Прокляті роки" і видав її у фатальному для української літератури 1937-му. Важко переоцінити все, що етнічний німець робив для української літератури та її творців. Він став свідомим українцем, хоч не мав у собі ні краплі української крові і ненавидів імперську Росію, так як і більшовицький режим чи будь-який тоталітаризм. 

Сучасники цінували Юрія Клена як поета. Він став сполучною ланкою між репресованими неокласиками і діаспорною літературою. "Прокляті роки" навіть перевидали у Львові в 1943 році. Заради того, щоб побачити Україну, він став навіть військовим перекладачем і повернувся до Києва. Але його через рік комісували — онкологія. Він устиг написати ще одну величну поему "Попіл імперій", видавав часопис "Литаври" у Зальцбурзі. У повоєнні роки став блукачем, як і десятки тисяч українців, які не могли повернутися у тоталітарну радянську імперію, і трималися за  рідне слово, як потопельник за соломинку. Бо це все, що у них залишилося.

Доля закинула Юрія Клена в Аусбург, де він помер у 1947 році. На чужій землі. Для етнічного німця ця земля була чужою. Надто багато він пережив і вистраждав через Україну, щоб її забути. Колись кілька міст сперечалися, де ж народився Данте, а тепер всі українські Сербинівки змагаються, переконуючи, що Юрій Клен народився саме в них. Але тільки в остропільській Сербинівці поставили крапку. Це село тепер є територією Поділля, а Остропіль — ще Волині. З’єднує їх турецький міст XVII століття. Шум води в аркадах нагадує ритм віршів Юрія Клена. Осяяна сонцем вода проходить короткий болісний шлях кам’яними тунелями, щоби потім повернутись на світло. 

І знов (на літа чи віки?)
Зчорнілий край, дощами змитий,
І нал полями вітряки… 
Знов невідкличність і руїна…
О, казнь незримої руки!
О, четвертована, Вкраїно!