У княжому Підгородищі. Золота галицька провінція
11:17, 7 лютого 2022
Є в Галичині села, до яких хочеться повертатись. Наче все вже тут бачив, усі стежки–доріжки сходив, але при згадці про таке село, хочеться одразу взути свої туристичні черевики, наладувати наплічник і помчати на маршрутку, щоб за якусь годину вдихнути на повні груди повітря волі. У мене таких сіл є доста багацько. Але з тих ближніх на першому місці завше є Підгородище.
Сама назва говорить про його давнє походження. Так воно і є – село знане ще з княжих часів, коли воно було підгороддям однієї зі столиць галицьких князів – ставного Звенигорода. Й нині тут можна побачити залишки давньоруських городищ ХІ-ХІІ століть.
Але не лише за старовину я люблю Підгородище. Село оперізує відноги гори Камули, його вулички круто здіймаються схилами, і раптом круто спадають до джерельного потоку, що витікає десь із лісової дебри. Вода в ньому студена і аж солодка!
У селі багато класичних галицьких хат під червоною дахівкою, весною воно потопає у буйному цвітінні садків, а восени моріжки всіяні стиглими яблуками і грушками. Справжній едемський сад!
А ще я люблю підніматись на Камулу саме з Підгородища – це найкоротший шлях до тих містичних місць, де нипають душі тисячолітніх мешканців довколишніх городищ, капищ і оборонних валів. При розкопках на цих городищах свого часу навіть скарб знайшли!
Люблю напитись смачної води з потоку і піднятись крутою стежкою до церкви Воздвиження Чесного Хреста, збудованої у 1910–му році і освяченої митрополитом Андреєм Шептицьким. Звідтіля відкривається захоплюючий вигляд на Звенигородську долину і старовинні довколишні села – Гринів, Романів, Коцурів, та й Звенигород видко. Неймовірне місце!
Підгородище чарівне у будь яку пору, але взимку, коли дерева не ховають приземкуватих хат, добре видко, як куряться комини над червоними дахами затишних осель і хочеться вірити, що так буде завжди, завжди повертатимусь до місць, до яких прикипів серцем...
