У Городок на чебуреки... Золота галицька провінція
22:24, 22 грудня 2021
Так буває у волоцюг. Днями прокинувся у мажорному відчутті, що дуже хочу чебуреків. Мені вже немало літ і до своїх бажань я ставлюся дуже критично. Але з досвіду знаю – з дрібних речей починаються великі
За вікном клубочилась розкішна зимова імла і я вирішив, що найближча чебуречна – в Городку. Чомусь так вирішив. Щоб до тих чебуреків доїхати, треба подолати 30 км від Львова міжнародною автомагістраллю Е40, що є найдовшою в Європі і з’єднує місто Кале із Казахстаном. Не дуже розумію для чого французам та дорога в Казахстан, але якщо вона провадить до чарівного Городка – то йой, най буде!
У мене нема лиж і автівки, тож дорога маршруткою від львівського автовокзалу до приміського зайняла півтора години, а до Городка – 30 хвилин. Львівські корки можуть відбити охоту мандрувати будь кому. Але я не нарікаю. Я взагалі не шкодую за тим, що прожив. Мені є про що поговорити зі собою. Але я не про те.
Городок в зимовій імлі прекрасний. І без імли теж. Старовинне містечко на берегах звивної Верещиці, пронизане гостинцем, що провадить до кордону з Польщею. Давні будівлі та храми милують око: симпатична ратуша (1832 р.), в якій знаходиться краєзнавчий музей, дерев’яна церква св. Івана Хрестителя (1755 р.) з чудесними розписами, церква св. Миколая (1510 р.), громіздкий і плечистий костел Воздвиження Чесного Хреста (ΧV–ΧVΙΙΙ ст.), Благовіщенська церква (1633 р.) – у Городку багато чудових пам’яток архітектури. Їх було ще більше, але дві світові війни не оминули місто...
Про Городок писав ще Нестор-літописець у 1213-му році. Місто славилось торгівлею солі, тут діяли 12 ремісничих цехів, Городок дуже любив польський король Владислав ІІ Ягайло, де він і помер. Але підозрюю, що ні Нестор, ні Ягайло не бували в чебуречній на базарі – у цьому справжньому закладі для галицької ініціяції – жорсткому і моцному. Їдло не щадить шлунок, а пійло – печінку. Але поки житиму – причащатимуся в сему храмі утробної спокуси. Курча, яка то правдива сенекура!
Після полуднування перейшовся валами давнього дитинця, на місці якого закладено старовинний парк. Люблю це місце – звідсіля відкривається чудовий вигляд на розлоге плесо міського ставу, скутого льодом.
Городок готувався до Різдвяно–новорічних свят: на ринковій площі встановлювали святочну ялинку, нарід метушився, закуповуючи подарунки на Миколая, а я із легким жалем прощався із містечком. Тут добре думається, особливо взимку. Тож ще не раз навідаюсь у славний Городок.
