Тут Україна, тут стрибай!

19:00, 4 січня 2022

1920.jpg

Не знаю, чи наприкінці 2021-го Ви помітили в Україні одну (не)філологічну сутичку. Десь у середині листопада один сполучник вичавив іншого. “Чи” змінилося на “Коли”. Останній мав вагомого туза – хай і приблизні, але все ж часові координати. Січень або лютий 2022 року. Тоді на Україну нападе Росія. Звісно, що “Чи” втратило актуальність, коли є таке “Коли”. Тим паче, до перемоги “Коли” нас під’юдили поважні медія, здійснивши (за що їм, звісно, велика шана) галас на увесь світ. Про реальність відкритого російського вторгнення чи його фікцію нам уже оповіли експерти, яких в Україні звикло не бракує. Мені ж, читаючи такі звідомлення з фронту, спали на гадку два випадки із літератури. Цілком випадкові і точно непов’язані поміж собою ані часом (бо між ними майже 2500 років), ані фабулою. Та чомусь вони об’єдналися у моїй голові

liaska.jpg

Віталій Ляска

історик, головний редактор журналу "Локальна історія"

Найперше мені згадався Борхес, який іронізуючи чи то із Геракліта, чи то із ніцшеанського Заратустри, у 1934 році написав “Я вічно повертаюся до Вічного Повернення”. Кепкуючи із численних намагань надати морфології історії циклічних обрисів, Борхес казав, що для практики це не означає нічого, а отже, не завдає шкоди й думці. Для розуму – теж нічого, а це вже значно серйозніше. Насправді усі ми, в тім числі і я, на дещицю Борхеси. Вас теж дратує заяложена фраза “Хто не пам’ятає свого минулого, приречений повторювати його помилки”? Або ж це сакраментальне “Історія – вчителька життя”. Але реальні та гіпотетичні події зими 1917/1918 років та зими 2021/2022 року поволі руйнують мій скептицизм і підважуть підмурівок лінійного розгортання історії. 

Теперішні події в Криму та на сході Україні навдивовижу схожі на першу більшовицько-українську війну і підтверджують, що історія якимось дивним чином повторюється. Не через застарілі методички, а через невидимі нашому оку спіральні оберти. І я тут не про сам факт чергової російсько-української війни, яких у минулому не бракувало, а про її гібридну подобу. Добре елементи гібридної війни, яку в Україні провадить сучасна Росія, виокремила Йоланта Дарчевська. Це і відсутність єдиної лінії фронту (згадайте мапування Bild-у), і творення псевдодержав, і інформаційний простір як основне місце ведення бою, і латентне військове втручання. А тепер згадаймо, що було у взимку 1917/1918 року. Не здобувши переваги на демократичних виборах у щойно проголошеній УНР, більшовики у грудні 1917-го скликають свій з’їзд, проголошують радянську УНР, своєрідний симулякр до вже існуючої, творять Народний Секретаріат, бо ж є уже є Генеральний секретаріат, і – о диво – без проголошення війни сунуть військами в Україну. “Ихтамнет” звучало із Москви і тоді. Звичайнісінька громадянська війна, у вирі якої стало чутно “голос народу” Криворізько-Донецької чи Одеської псевдореспублік. А інформаційну боротьбу за свідомість українського селянства більшовики взагалі перфектно виграли. Пощо вам Центральна Рада, яка зволікає із земельним питанням, якщо земля у Вас під ногами. Просто візьміть її, пустивши нас до себе. Паралелі очевидні, правда ж?

А потім я раптом згадав Езопа і його відому байку про хвалька-п’ятиборця. Пригадуєте персонажа, який повернувшись на батьківщину, вихвалявся своїми численними подвигами, зокрема, як можемо здогадатися міфічним стрибком на далекому Родосі, якого б не повторив жоден із переможців Олімпійських ігор. Коли ж його фантастичні базікання набридли його землякам, то хтось із них сказав: “Але який же бо ти! Тут Родос, тут і стрибай!”. Аби не руйнувати мораль байки, Езоп таки не змусив свого героя стрибнути. А чи змусить себе Путін стрибнути в Україну? Чи вся його гра м’язами лише для російського народу, якому начхати на свої злидні, аби лиш повоювати із Японією, Чечнею чи Україною. Глянемо.

То що ж об’єднує Борхеса і Езопа. Як недивно, – Сунь Цзи. Той самий стратег війни, який так висновував: не покладайся на те, що ворог не прийде, покладайся те, щоб твої позиції були невразливі для нападу. Так виглядає, що уроки гібридної війни, як свіжі, так і давні, ми уже вивчили. Тут Україна, тут стрибай Путін! Але на м’яку солому під ногами не сподівайся. Історія все ж повторюється і чогось нас та й вчить.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Нова імперська історія. Якою постає Україна в сучасних російських дослідженнях

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством