Травень у Бучачі. Золота галицька провінція

Старовинне місто горнулось до ніг, ластилось кошеням, вабило затишком вулиць і квітучих садків. Чому, чому я ніколи раніше тут не бував? А міг би й взагалі не побачити Бучач. І ця думка мене дуже засмутила. Бо Бучач дивовижний, неповторний, чарівний. Дивився на місто в долині Стрипи і сам собі заздрив – наче уродиннику, якого залишили віч-на-віч із пишним тортом...

З чого ж почати учту? Якою пам’яткою “поласувати” першою? Звісно, розпочинати знайомство із Бучачем треба із Ратуші. Крутим узвозом почвалав у саме серце міста. Вулицею сновигало чимало людей, що поспішали на торговицю чи вже повертались з неї, а мені хотілось шарпати їх за руки, штурхати, плескати по плечам, щоб вони побачили творіння двох неймовірних митців – архітектора Меретина та скульптора Пінзеля. Знаєте, часом на очі трапляється щось таке незбагненно прекрасне і вражаюче, що будь-який опис не здатен передати враження від побаченого. Се був саме такий момент. 

Ратуша виростала із майдану, напинаючи своїм шпилем блаватове шатро неба, розцяцьковне невагомими віхтями хмарок. Вона наче дзиґа накручувала довкруж себе місто, додаючи йому шляхетності та витонченості. Шкода лише, що на ній не було пречудових скульптур Пінзеля...

Кортіло чимдуж кинутись до усіх архітектурних принад Бучача, швидше все оглянути, запам’ятати, відзнимкувати... Але Бучачем треба насолоджуватись поволи, смакуючи містом як добрим коньяком. Може й добре, що я так пізно потрапив сюди, бо старі міста потребують певного життєвого досвіду, часу на думку і слово, щоб впустити їх у душу. 

Я поволеньки прошкував через міст понад Стрипою, повз монастир отців Василіян, понад елегантною віллою італійського інженера Джовані Батісти Феррарі, усе вище здіймаючись на пагорб із небуденною назвою Федір. І опинився на старовинному цвинтарі... 

Поміж давніми склепами з червонявого пісковика сидів хлопчисько і щось там писав в телефоні, очевидно, прогулюючи уроки. І він якось був дуже доречним серед притихлого некрополя. Унизу шепотіло місто, а тут на гіллі творили молитву птахи, а в торішньому листі шурхотіли миші і ящірки. 

На іншому кінці міста, теж на пагорбі знайшов ще один вражаючий цвинтар – єврейський кіркут. Це все, що залишилось від численної єврейської громади Бучача. Тут збереглись мацеви ще з 1587–го року. Останнє поховання відбулось до 1940–го року. У наслідок винищення гітлерівцями з кількатисячної бучацької громади живими залишилось лише близько сотні євреїв... 

Посмутнілий і притихлий повернувся у середмістя – наче пірнув у весну. Барокові домінанти Бучача авторства Меретина та Пінзеля (Ратуша, парафіяльний костел, церква Покрови Пресвятої Богородиці) дуже органічно виглядали на тлі травневого розмаю. 

На багатьох пам’ятках зображений герб колишніх власників міста – Потоцьких. Власне у час владарювання Миколая Потоцького Бучач зазнав найвищого розвою. Один з символів влади магната досі височіє на крутому березі каньйону. Побувати у Бучачі і не навідатись до руїн старовинного замку було б непоправною помилкою. Крім усього іншого звідтіля відкривався розкішний вигляд на місто. 

На жаль, від грізного замку залишилось не так уже й багато. Ще на початку ХІХ–го століття власники твердині дозволили міщанам викуповувати замковий камінь і використовувати як будівельний матеріял. Як виглядав замок можна довідатись з опису француза Ф. Далейраца, який був у почті короля Яна Собєського. Він побував у Бучацькому замку в 1584 році і так про нього згадував: “Збудований з каменю на кілька високих поверхів і на дуже товстих та міцних мурах над містом на вершині стрімкої гори. Замковий двір прикрашений низкою галерей і багатьма іншими особливостями архітектури, замикає в собі прекрасну фонтанку, яка б'є джерелом чистої і холодної води”. Тепер це можна лише уявити.

Щоб пізнати історію Бучача, тим паче його душу – мало однієї чи двох одноденних мандрівок. Може тому мене завше у травні тягне навідатись у це старовинне місто над Стрипою. Як багато я ще про нього не знаю! Але довідаюсь обов’язково. Бо Бучач як добре вино – з роками лише смачніше і коштовніше.