Тартаківські тарапати. Золота галицька провінція

Галичина справді країна міст. То не фантазія. Чимало теперішніх сіл в нашому краї були жвавими містечками, мали маґдебурське право і свій уряд. На жаль, історія не була ласкавою до більшості містечок - війни, постійні нападати чужинців, колотнеча між імперіями призвели до занепаду краю і пониження статусу поселень до сіл. Так сталося й славним колись містечком Тартаковим, що неподалік Сокаля.

Про нього згадується ще у 1426-муц році. Очевидно тут був тартак, може й не один, звідсіля й назва. Тепер би так Тартаків не назвали, бо до лісу звідсіля дуже далеко. Але не лише лісом багатіло містечко. Завдяки магнатам Потоцьким, що володіли містом, у 1685-му році Тартаків отримав маґдебурґію. Відтак король Ян ІІІ Собєський дозволив проводити в містечку великі ярмарки тривалістю по два тижні чотири рази річно. На торговицю з’їжджалися купці з краю і з-за кордну - Німеччини, Франції, Порти і Росії. У ті часи Тартаків успішно конкурував із сусіднім Сокалем. Сам цісар купив на тутешньому ярмарку коня арабської породи, а для свого серкретаря - хутро. У місті звели потужну ратушу, довкола ринкової площі постали барокові будинки купців і міщан, до міста провадили п’ять брам. Тартаків був міцною фортецею...

Тепер треба дуже напружити фантазію, щоб усе це уявити. Остання війна практично знищила місто. Німецькі війська розтріляли житлові квартали з гармат. І місто перетворилось у село. Що не знищила війна, то доконала нова влада. Голова колгоспу наказав розібрати старовинну ратушу, а камінь використав для будівництва корівників.

Але в Тартакові ще є сліди давньої минувшини. Насамперед - розішний палац Лянцкоронських, зведений на підвалинах замку Потоцьких. Палац побудовано у ХІХ столітті в стилі французького необароко львівським архітектором Вінцентом Равським. Це був препишний палац! Дещо схожий на знамените «Casino de Paris» Монако. Палац знаходиться у велечезному старовинному парку, обнесеною високим мурованим парканом...

Але, щоб побачити яким справді була ця пам’ятка, треба добряче посидіти в архівах, або довго длубатись в інтернеті. Бо нині від пам’ятки національного значення залишилися лише стіни. Раніше тут була школа. Потім тир у пивниці. А потім палац згорів. Прогоріли і обвалились перекриття, згодом тріснуло старовинне склепіння пивниць, подвір’я заросло бур’янами та підліском... Ще у 2010-му році влада вирішила передати палац в концесію, поліський підприємець пообіцяв врятувати пам’ятку. Концесія не допомогла, як й пророкував Борис Григорович Возницький. І нині в палаці господарюють птахи та нечисленні ґаволови. У парку спорудили стадіон і місцевий люд тепер має де примоститись, щоб випити пива. 

Схоже, що магнатам Лянцкоронським не дуже пощастило із їх маєтками у Вкраїні - палац в Тартакові без даху й руйнується, в Комарному уже ледь стіни видко із землі ще одного їх палацу, в Роздолі теж потроху відходить в небуття. У небуття відходить ціла епоха: з балами, творами мистецтва високого ґатунку, книгозбірнями і родовитою шляхтою. 

Але в Тартакові є що подивитись й окрім палацу. За 10 хвилин неспішної мандрівки можна побачити велетенський костел святого Архангела Михаїла, що збудований 1587-го року, а в 1603-му реконструйований в стилі рококо. Ще донедавна храму загрожувала доля палацу, він міг зруйнуватись. За совєтчини тут був кількаповерховий колгоспний тік. Згодом споруду визнали аварійною. Нині громада почала відновлювати храм - перекрито дах, потиньковано фасад, провадяться богослужіння. Щоправда тепер накриття костелу відрізняється від того, що можна побачити на старовинних знимках. Але й так Богу дякувати... Колись в костелі знаходилась чудотворна ікона Непорочного Зачаття Діви Марії. Нараховано 407 випадків чудесного зцілення перед цією іконою. Після війни поляки, яких вислали в Польщу, забрали з собою й цей образ. Зараз в храмі є копія, освячена у Ватикані папою Іваном Павлом ІІ.

За скрутом вулички неподалік костелу знаходиться чудесна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона постала на місці старенької церковці у 1875-му році. Надзвичайно світла і гармонійна будівля. 

Спацеруючи Тартаковом, запримітив цікавий будинок на краю чела. Червона, добре випалена цегла, кладка та обриси будівлі свідчили, що зведена вона була не в радянські часи. На щастя трапилась бабуся, яка й розповіла про неї.

- То старий млин. Ще довоєнний. Вже за України власник хотів в ньому кафе зробити. Але якось поїхав продавати бульбу на Донеччину і там його вбили... Отак той дім і стоїть тепер.

Якось сумно мені стало від тої оповіді. Але життя буває й таким. Головне, щоб воно тривало. Попри тарапати, які пережив за весь час свого існування Тартаків, життя тут триває: старовинною бруківкою парку ганяють дітиска на роверах, місцеві попід велетенськими ясенами шукають опеньки, у тутешній кнайпі не бракує завсідників. Час змінює людей, а люди змінюють довкілля. Може й до палацу Лянцкоронських черга дійде. Або залишиться він мальовничими руїнами посеред старовинного парку і стане насельником привидів. Чом не причина відвідати це містичне місце...

Листопад 2018 року