Так хто ж мав прибути на допомогу під Крути?

На момент публікації статті Симон Петлюра був Головним отаманом УНР, тобто — головнокомандувачем збройних сил Директорії. Статтю написав один із його помічників на псевдо І. Хмарний. Тож текст був покликаний возвеличити роль Петлюри в січневих боях 1918-го. Але прискіпливий читач зверне увагу на кілька фактів, які роблять протилежне — кидають тінь саме на Головного отамана. 

Отже, у статті "Гайдамацькій кіш" подано наступні факти у контексті бою під Крутами:

1. "922 січня за новим стилем січня отаман гайдамацького коша з наказу міністра Порша одержав права головнокомандуючого на всю Лівобережну Україну". Іншими словами, на момент бою під станцією Крути Симон Петлюра перебував у статусі командувача усіх військ у цьому районі.

2. 1629 січня за новим стилем січня 1918 року Симон Петлюра отримав наказ вирушити до Бахмачатобто, на допомогу військам, які захищали Крути. На той момент частина Гайдамацького коша — курінь Чорних гайдамаківстворений з добровольців 2-ї Української військової школи — вже кілька днів захищав фронт під станцією Гребінка. Решта коша — 400 вояків куреня Червоних гайдамаків — вже чотири дні перебували в ешелоні, готові до виїзду.        

3. Але того дня Гайдамацькій кіш так і не вирушив на допомогу бахмацькій залозі. Того дня у Києві почались збройні сутички на вулицях з прихильниками більшовиків, і Петлюра вирішив поцікавитись у військовому міністерстві УНР: може, потрібна їхня допомога у столиці? Йому категорично відповіли, що треба вирушати в дорогу та виконувати наказ.

4. Попри повторний наказ, ешелон Петлюри доїхав лише до станції Святошинзахідне передмістя Києва. Там майбутній Головний отаман УНР вирішив перепитати: може, все ж потрібна допомога у Києві? Оскільки зв’язку не було, зранку 1730 січня за новим стилем січня він надіслав до військового міністерства свого уповноваженого. Той проблукав там цілий день, і кінець-кінцем знов отримав категоричний наказ: рушати на Бахмач — на допомогу загону Тимченка! Водночас надалі у Києві дійсно прохопились, що з наявними силами не зможуть здолати більшовицьке повстання. Як згадував один із працівників Військового міністерства УНР Микола Удовиченко, в один з цих критичних днів до нього на помешкання прибула делегація вільних козаків. Вони запитували: як можна зв’язатись із молодшим братом Миколи — Олександром Удовиченком, який був у Гайдамацькому коші начальником штабу. Миколі вдалось відправити повідомлення брату, і незабаром усі війська, зібрані на той час під командою Петлюри, прибули до Києва. Серед них були й герої Крут.

5. Мемуарист стверджував, що Гайдамацький кіш нарешті вирушив зі станції Святошин 1730 січня за новим стилем, і лише 1831 січня за новим стилем січня прибув на станцію Бобрик, де і спіткав загін Тимченка. Що це був за загін, звідки він відступав і де воював перед тим, автор статті замовчав — очевидно, свідомо. 

Крім відповіді на питання про те, хто саме мав би прибути на допомогу військам під Бахмачем, у цій статті міститься цінна інформація про те, який подальший бойовий шлях спіткав учасників бою під Крутами. 

Отже, спочатку "козаки Тимченка" долучились до куреня Чорних гайдамаків, з яким увірвались до охопленого повстанням Києва в ешелонах — крізь залізничний міст. Потім увесь Гайдамацький кіш, включно з учасниками бою під Крутами, воював на Печерську. А під час відступу з Києва 1-а Українська юнацька школа ім. Б. Хмельницького була спільно з чорними гайдамаками, а Допоміжний студентський курінь січових стрільців — з червоними. На ту мить у лавах оборонців України залишалось "до 60 січових стрільців" — студентів і гімназистів. Подальша доля Допоміжного студентського куреня січових стрільців у нашій літературі вже висвітлена досить докладно: незабаром після звільнення Києва він був розформований.

Українська преса січня 1919 року про бій під Крутами згадувала мало. Важливішою темою в той час була перемога над гетьманом Павлом Скоропадським і його прихильниками. Бій під Мотовилівкою, облога Києва, поховання 16 січових стрільців у Царськомузгодом — Стрілецькому парку — ось події, які були на першому місці. Але після приходу до влади Директорії "бренд" Студентського куреня січових стрільців одразу використали у відновленій Армії УНР. До неї ввійшли:

а) Окремий загін Українських Січових Стрільців;

б) Чорноморський Кіш;

в) Українська Сіра дивізія;

г) Запорізький загін;

д) 1-й полк залізничників;

е) Студентський полк Січових Стрільців;

ж) Другий Український корпус (Подільський).

Усі з’єднання та частини, перераховані у цьому списку, були чисельними бойовими формуваннями. За винятком Студентського полку. Хто до нього входив, яка була чисельність цього формування — достеменно невідомо. Зрозуміло лише, що цей полк створений у пам’ять Допоміжного Студентського куреня Січових Стрільців, і дотичні до нього були ветерани. Полк мав організовуватись у складі Окремого загону січових стрільцівзгодом розгорнутого у дивізію. Студентський полк згадується і в першому бойовому розпорядженні, яке стосується початку облоги Києва: "Січовим стрільцям одній сотні заняти ст. Фастів о 22 годині 16 листопаду, а рештою обезброіти ворожій нам елементи м. Білоі Церкви і оголосити загальну мобілізацію Васильківського і Київського повіту з яких почати формувати полки. Залізничному полку, Студентському полку, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам виступити з м. Киіва о 2-ій годині ночі з 16 на 17 листопаду і розміститись: Залізничному полку на посту Волинському, Студентському полку село Жуляни, 1, 2, 3-му Сердюцьким полкам у Святошині".

Наступна виявлена згадка про Студентський полк стосується вже 29 січня 1919 року. Йдеться про опублікований у газеті "Українська Ставка" наказ №1 по Студентському полку про заміну посвідчень. У цьому документі зазначається адреса канцелярії полку в Києві — вул. Лютеранська, 2. Наказ підписаний отаманом полку Ф. Королем та осауломад’ютантом Падалкою.

Остання згадка про цей Студентський полк — опублікований у газеті "Республіканські вісті" 8 лютого 1919 року наказ отамана полку С. Короля. Там йдеться про оголошення запису студентської та учнівської молоді не молодше 18 років. Причому "за інформаціями звертатися до коменданта ст. Жмеринки". Впадає в очі, що в одній публікації йдеться про Ф. Короля, в іншій — про С. Короля. Вочевидь, в обох випадках ідеться про Семена Короля, одного з організаторів та керівників Допоміжного Студентського куреня на початку 1918 року. Подальші сліди цього підрозділу губляться. Не виключено, що весь цей час він існував у досить маленькому складі: командира, осавула, канцелярії, і якогось невеличкого гуртка студентів та гімназистів.

Щодо вшанування загиблих крутян, українська преса зими 1919 року була дуже скупа на повідомлення. В газеті "Українська Ставка" двічі — 3 січня та 30 січня 1919 року — опублікували вірш автора, підписаний літерами "М.К." "Під Крутами. Молись, моє серце, молись!". 30 січня у провідному органі Директорії, часопису "Українська Ставка" подано короткий і пафосний текст: «Сьогодні минае рік з часу бою під Крутами. Там пролялась в перше широкою струею кров синів украінського народу "кров добра, не чорна" в бою проти московськоі орди за кращу долю нагого народа, за волю Украіни, за Самостійну Украінську Народню Республіку. Громада молодих ордів-завзятців змагалась там з хмарою хижих шулік, що насувала за жиром на нашу краіну. Вони впали в нерівному бою — лягли там кістьми, не стримали орди, але ії крівава жертва не пропала на марне, вона зродила Мотовилівку, вона збудила народ і нині повстають вже за те саме святе діло тисячі з народу. Піднімаеться весь украінський народ до помсти, спішить на бій з ордою за спільну справу народу, невгомонна, хоч люто скрівавлена Галичина, з далеких гір карпатських і мадярського підгіря лине славна Гуцулія — близиться вже день помсти за іхні муки. Повні надій і сили оддали вони однодуше без вагання свое молоде життя за волю Украіни. Оддали з вірою в статочну перемогу украінського народу над своіми гнобителями. Перемогти доручили вони нам».

На що слід звернути увагу — це на дату публікації — 30 січня. Отже, автор або редакція вважали, що бій відбувся цього дня. В історичній літературі подаються дві можливі дати бою: 29 та 30 січня. Дискусія про правильну дату точиться з 1918 року!

Вдалось знайти ще одне важливе повідомлення, яке стосувалося бою під Крутами. Виявляється, родини загиблих студентів і гімназистів організували панахиду у річницю їх смерті. Написала про це лише одна газета — "Нова Рада". Текст вийшов у номері від 6 лютого 1919 року — у день вступу до Києва радянських військ. Замітка "Панахиди по крутянським жертвам" стоїть над статтею "Вступ совітського війська".