Скельний монастир на Камені Тимоша

Добравшись тихої ФійниФійна — село у Жовківському районі Львівської області, вдихнув на повні груди запашне лісове повітря. Десь тут починається стежка до захованого в лісі монастиря. Але його не так просто знайти, добре, що подекуди траплялися вказівники.

Під ногами шаруділо мокре букове листя, що нагадувало розсипи мідних дукачів, у вітті високих дерев тривожно кричала наполохана сойка. Дорогою зустрілись два юнаки, які теж простували до печер, і любʼязно підказали дорогу.

Спочатку вона вивела на лісову долину, вздовж якої понад струмком замостилися кілька хат, а потім пролягла відногоювіднога — розгалуження пагорба, який вінчали заховані в лісі скелі. Побачити їх можна лише видершись майже на саму гору.

Десь на початку XVII століття двоє ченців-священиків Йоіл та Сильвестр оселилися у скельній яскиніЯскиня - печера, яку здавна звуть Каменем Тимоша, і заснували тут монастир.

Хто вони були і звідкіля прийшли у це таємниче місце — досі ведуться суперечки. Одні кажуть, що це ченці з Києво-Печерської лаври, інші — інокиОдна з назв православного монаха з Греції, ще інші припускають, що це святі люди з Манявського скиту. Одне можна сказати твердо — оселившись у печерах, ченці прожили тут кілька літ. За цей час у високому камені була вибита скельна церковця, де вони молилися. Щоб дістатися до неї, треба натрудити ноги, видираючись високою драбиною до входу в яскиню.

Цілком усвідомлюю, який духовний подвиг здійснили люди, що заснували тут монастир. Бо жити в печері роками — без Божої допомоги не обійдешся, камінь висотує тепло з тіла навіть літньої днини, а що вже казати про холодну осінь і люту зиму! Колись мені довелось заночувати у викутій у камені печері на скелях Довбуша поблизу Бубнища. Направду, відчуття, що живцем похований — камінь поглинає світло й енергію...

Ніщо не могло потривожити дух самітних монахів, що творили молитву у цих непривітних яскинях. Але згодом до святого місця потягнулися люди — на богослужіння, шукаючи духовну розраду, чи долучитися до схимницького життя. Відтак поруч зі скелею було споруджено хатинку, де жили монахи. Пізніше над скелею в лісі з’явилася дерев’яна церква святих Петра і Павла, а біля самої печери — каплиця Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Із часом монастир розростався, насельників ставало все більше і ні печери, ні дерев’яні келії вже не могли задовольнити монахів, та й час було налагодити господарку, щоб трудами своїми годуватись.

Тож засновники обителі звернулися до Станіслава Жолкевського, белзького старости, про виділення землі на монастир. Засновник міста Жовкви і став першим та головним фундатором майбутнього Крехівського монастиря, побудованого в долинці за два кілометри від скельних яскинь.

Новозбудована монаша оселя більше нагадувала замок із оборонними мурами та вежами — часи були непевні, тож монахи дбали про захисток і безпеку. За століття Крехівський Михайлівський монастир пережив чимало злетів та розорень, але вистояв. Його відвідували гетьмани Дорошенко, Хмельницький, Мазепа, митрополит Петро Могила, навіть біснуватий Петро Перший. Бували тут Яків Головацький та Іван Франко.

Нині у славетному монастирі вирує життя — тут проходять духовний вишкіл молоді монахи, щоб після складання чернечих обітів служити Богові, Церкві і своєму народові. Тішить, що не заростає стежка і до Каменя Тимоша — місця, звідкіля почалось створення давнього монастиря, сюди навідуються чимало прочан, щоб вклонитись силі духу і віри засновників обителі.