Символічні битви, які стали стратегічними поразками. Роман Пономаренко

Битва під Верденом, 1916 рік

Найбільш показовим прикладом є битва під Верденом під час Першої світової війни. Напередодні битви Верденські форти були малопридатними до оборони — без половини артилерії і зі слабким гарнізоном. Проте коли 21 лютого 1916 року німецькі війська перейшли в наступ, французьке командування вжило всіх заходів для зміцнення оборони. За період з 27 лютого по 6 березня машинами до Вердена доставили близько 190 000 французьких солдатів і тисячі тон військових вантажів. Німецький наступ призупинився.

Провал атаки німців забезпечив французам украй необхідний їм тактичний успіх в обороні. Проте це призвело до широкої суспільної уваги, з миттєвим перетворенням Вердена на символ військового успіху.

Французьке командування розмірковувало, що робити далі. Верденські укріплення військового значення не мали, бо вклинювалися в територію, яку тримали німецькі війська. Тому з усіх стратегічних міркувань їх варто було залишити, щоб вирівняти та укріпити загальний фронт. Проте раціональність не працює там, де на сцену виходить символізм.

Наслідком стала кривава "Верденська м’ясорубка", яка тривала з 21 лютого  по 18 грудня 1916 року — 9 місяців, 3 тижні та 6 днів. Обидві армії постійно підкидали нові дивізії. Проте німці мали перевагу — їхня артилерія мала можливість обстрілювати логістичні шляхи французів, і цим завдавала їм чималих втрат ще до того, як війська опинялися на полі бою. У французів такої можливості не було.

Протягом усієї битви у Франції підкреслювали символізм Вердену, який переважував стратегічні розрахунки. Чим більше французів гинуло під Верденом, тим більшим цей символізм ставав. Думка про відведення військ означала, що всі попередні втрати виявляться марними, і тому відразу її відкидали.

Наслідком стали колосальні людські втрати, які досі точно не визначені — з обох боків не менше мільйона солдатів, із яких близько 430 000 загиблими. І все це без жодного військового сенсу, бо ніяких стратегічних чи тактичних наслідків саме у військовому плані ця битва не мала. По її завершенні лінія фронту залишилася там, де й була на 21 лютого 1916 року.

Формально Верденська битва завершилась перемогою Франції. Проте після неї французька армія та держава були сильно ослаблені. Чималі втрати підірвали якісний склад війська, і найголовніше — його моральний дух. Наслідком стали солдатські бунти в 1917 році, коли французьке командування замислювало нові наступи. Ще більшою була національна травма, яка проявилася вже після війни, і стала однією з головних причин чому Франція уникала будь-якої конфронтації з нацистською Німеччиною в 30-ті роки ХХ століття.

Сталінград, 1942-1943 роки

Коли 23 листопада 1942 року німецька 6-та армія потрапила в радянське кільце під Сталінградом, то ситуація для Вермахту зовсім не була критичною. У цей момент лінія оточення була тонкою, а 6-та армія мала високу боєздатність. Вона могла прорватися, нехай і ціною чималих матеріальних втрат. Проте особовий склад вдалося б зберегти і задіяти в інших боях. У ці перші дні всі сподівалися, що Гітлер віддасть наказ на прорив. Деякі німецькі дивізії у Сталінграді навіть почали знищувати зайве майно, щоб нічого не заважало швидкому маршу.

Натомість під впливом головнокомандувача Люфтваффе райхсмаршала Германа Геринга, який гарантував, що забезпечить повітряний міст для повноцінного постачання оточеної армії, Гітлер ухвалив інше рішення. 6-та армія мала залишалася в оточенні та тримати Сталінград. Не останню роль у цьому відіграли й міркування престижу — назва "Сталінград" у Німеччині вже набула символічного значення, особливо після того, як німці витратили чимало часу і ресурсів на захоплення міста, названого на честь радянського лідера.

Для забезпечення своїх базових потреб 6-та армія вимагала мінімум 680 тон різних вантажів на день. Проте швидко виявилося, що Люфтваффе не спроможні цього забезпечити, через брак кількості транспортної авіації та аеродромів. Вимушене діяти на значних відстанях при активній протидії ВПС РСЧА, Люфтваффе щодня втрачало транспортні літаки та пілотів. 

Боєздатність 6-ї армії почала швидко падати, війська відверто деградували. Периметр, який вони тримали, невпинно скорочувався. Коли радянські війська захопили Гумрак, останній німецький аеродром в оточені, 21 січня 1943 року, капітуляція стала неминучою. Це й сталося 2 лютого 1943 року. Сталінград став головною поразкою Вермахту й ознаменував стратегічний перелом у Другій світовій війні. Показово, що нацистська пропаганда створювала навколо Сталінграда героїчний міф про самопожертву задля перемоги, про яку "через тисячу років будуть згадувати з релігійним благоговінням". Проте вже весною 1943 року пропаганда "забула" про Сталінград, який в офіційних повідомленнях більше не згадували.

Битва при Дьєнб'єнфу, 1954 рік

У першій Індокитайській війні 1946-1954 років Франція намагалася втримати контроль над В’єтнамом. Вдавалося їм це не дуже добре. Попри залучення своїх збройних сил, з досвідом Другої світової та сучасним озброєнням, завдати поразки добре навченим і мотивованим партизанським загонам В’єтміня не вдавалося. На початку 1950-х років ця хаотична війна вже занадто затягнулася, і була непопулярною у Франції.

Наприкінці 1953 року партизани В'єтміня створили загрозу прориву в сусідній Лаос, іншу французьку колонію. Французьке командування вирішило за будь-яку ціну не допустити цього та розробило план чергової військової операції. В листопаді 1953 року в долині Дьєнб'єнфу, неподалік від кордону з Лаосом, французи висадили парашутний десант та швидко здолали незначні сили В'єтміню. За кілька місяців вони створили потужний укріплений район, де побудували 49 опорних пунктів та ввели туди гарнізон кількістю 14 500 вояків. Метою було перехоплювати в’єтнамські загони, що йшли в Лаос.

Наприкінці 1953 — на початку 1954 років французькі сили в Дьєнб'єнфу настільки успішно протистояли загонам В'єтміня, що сама назва "Дьєнб'єнфу" набула у Франції героїчного ореолу. Видавалося, ще трохи, і французькі війська вперше у цій війні зможуть досягти визначного успіху. Французьке суспільство, затамувавши подих, слідкувало за новинами з фронту, очікуючи переможних новин. Через це командування проґавило зручний момент виведення військ із долини Дьєнб'єнфу на хвилі успіху.

Проте поки французи закріплювалися та вели бої з невеликими загонами партизанів, командування В'єтміня зосереджувало навколо Дьєнб'єнфу війська та ресурси. Всі наземні шляхи постачання були перерізані, зв'язок із плацдармом можна було підтримувати лише повітрям. Ба більше, в’єтнамцям вдалося зробити, здавалося б неможливе — затягнути артилерію на місцеві висоти. 

13 березня 1954 року В'єтмінь почав добре спланований штурм французького плацдарму. Через нестачу транспортної авіації та майстерне використання в’єтнамцями зеніток, французи не могли повноцінно забезпечувати свої війська. Підкріплення на плацдарм десантували з літаків із парашутами, під щільним вогнем зі землі. Попри відчайдушний спротив, французькі форти падали один за одним. Битва тривала до 7 травня і закінчилася повним розгромом французького угрупування.

Обмежена операція, метою якою було протистояти проникненню В'єтміня в Лаос, через перші локальні успіхи французів, перетворилася на масштабну битву в несприятливих для Франції умовах. Проте відмовитися від неї вже було не можливо, через символічне значення цього місця в очах французів. Після розгрому французька громадськість та політики остаточно засудили цю колоніальну війну, а Франція поспіхом залишила В’єтнам. Так перші успіхи обернулися однією з найбільшою поразок в історії Франції.