Щирець. Кіркут. Золота галицька провінція

Тут поховані люди, що століттями жили на цій землі, творили свою культуру, плекали дітей, торгували та знались на ремеслах.

Є такий цвинтар і в давньому Щирці, що неподалік Львова. У затінку Золотої гори на плечі високого пахорба поміж лісу та чагарів заховався кіркут. Хто не знає – навряд чи його знайде.

Близько чотирьох тисяч мацев туляться одні до одних на відносно невеликій території. Кожна надгробна плита–мацева не схожа на іншу, бо на них викарбувано особливі відомості про померлого – з якого роду походить, чим займався при житті, історію його сім’ї. 

Цікаво, що у 1910–му році в Щирці жило 1614 мешканзів, з них 1264 євреї, 165 греко-католиків, 113 римо-католиків, 62 німці. У містечку було 63 крамниці (60 з них – єврейські), подорожні та тутешній люд гостилися в 11–ти корчмах. А потім почалась Друга світова війна і гітлерівці знищили в таборі смерті міста Белжець усе єврейське населення Щирця, а старовинну синагогу підірвали... 

18 лютого 2017–го я вперше навідався на щирецький кіркут, один з найбільших, який бачив і досить добре збережений. Тоді міг доста вільно розглядати орнаменти та малюнки на мацевах, обсервувати їх неспішну ходу, бо вони наче спинались на відногу Золотої Гори, пнучись до сонця. А цьогоріч я знову побував на кіркуті... І не зміг пробитись крізь гущавину! З ризиком для одягу і здоров'я, спробував продертись крізь колючки, але відступив. 

Цьвохнула гілка і гострий шип уп’явся в ногу. Ноги ковзали по слизькому камінні і траві, у гущавині важко пахло деброю і травами. У гущавині майже нічого не було видко. Знайшов лише одненьку стежку метрів десять, де довкруж хтось вирубаний підлісок і виднівся ряд мацев. Там же й знайшов папір, що свідчив – торік окописко досліджували. Ту записку хіба сойки і дятли могли прочитати...