Рогатинська церква святого Миколая – перлина просто неба. Золота галицька провінція
15:09, 31 січня 2022
Галицькі містечка особливо чарівні снігової пори. Вони перетворюються на замкнуті затишні світи, огорнуті теплою сніговою ковдрою. Інколи мені здається, що тут століттями нічого не змінювалось, хоча се лише омана... Неспішні люди, смачний запах диму з коминів, ялинкові вогники у вікнах, утеплених ватою, рипучі двері корчми, наче портал у тепле і ситне життя, дзвякіт горобців у застиглій виноградній лозі, натужне пихкання двигуна старезної вантажівки...
Ці міста такі старі, що їм уже байдуже який вік надворі і скільки днів залишилось до весни. Зрештою, їх це ніколи не турбувало. Тут історія застигла в старих кам'яницях і храмах. Лиш чекає, щоб хтось її прочитав...
Рогатин снігової пори особливо чарівний – тут стільки першорядних пам’яток архітектури, що вистарчило б на кілька подібних міст! Про найвідоміші з них чимало написано. А от про дерев'яну церкву св. Миколая не надто часто згадується. А вартувало б.
Дістатись до неї не аж так легко – спершу треба спуститись Святомиколаївською вуличкою до мальовничого потічка, перейти невеличкий місток, а потім спинатись крутим узвозом до брами церкви, що вінчає тутешню гору в колишньому присілку Бабинці Горішні.
Миколаївська церква збудована у стилі галицької школи народної архітектури аж у 1729 році і є пам’яткою національного значення. Вона нагадала мені її чудові посестри – дерев’яні церкви в Комарному та Жовкві. Шоломоподібні бані увінчані “ліхтарями” і маківками. Все як люблю... Була б ця перлинка архітектури ще й ґонтом вкрита - ціни б їй не було!
А ще – довкола чудово збереженої церкви знаходиться давній цвинтар. Не часто трапляється, щоб у галицьких містах збереглось кладовище біля церкви, свого часу австрійська влада забороняла ховати небіжчиків в межах міста, боячись епідемій і цвинтарі виносили за межі поселення. А в Рогатині вони якимсь дивом збереглися – біля Миколаївської церкви і Святодухівської!
А яка дивовижна панорама на місто відкривається з гори! Дух перехоплює! Місто наче пливе на горбистих хвилях Опілля, оточене зусебіч ланами та лісами, під сірим зимовим небом, якого ледь торкаються шпилі та дзвіниці давнього Рогатина... Одне з найкрасивіших галицьких міст, в якому мені довелось побувати - овіяне буремними вітрами історії.
