Прощавай, “русский мир”!

Чому почалася нинішня війна? Кажуть: Путін напав на Україну. Цим створюють ілюзію, що справа лише в Путіні, мовляв, прибив би хтось гада, і все було би в порядку.

Звісно, прибити гада не зашкодило б, але, на жаль, це не вирішить усіх наших проблем, бо причини цієї війни значно глибші. Справа не так у Путіні, як у глибокому антагонізмі між “русским миром” і європейською (західною) цивілізацією та в цивілізаційному виборі, який відстоює Україна.

Ворожість Росії до Заходу має глибокі історичні корені, що сягають ще часів Івана Грозного. Поверхова вестернізація, започаткована Петром І і продовжена його наступниками аж донині, не зняла цивілізаційного протистояння. Московське царство послідовно перетворювалося в Російську імперію, в СРСР, у Російську Федерацію, а протистояння тривало, сягнувши апогею в часи Холодної війни. Лише короткий час у 1990-х могло здаватися, що антагонізмові прийшов кінець, але дуже скоро все стало на свої місця, і сьогодні ми переживаємо новий пік цього великого протистояння.

Багато мислителів – європейських, російських, українських – намагалися осмислити причини ледь не одвічної ворожості Росії до Заходу. Чи не найглибше це зробив російський філософ Ніколай Бердяєв у книзі “Витоки і сенс російського комунізму”. Свій внесок у це осмислення зробив і наш Дмитро Донцов.

<p>Дмитро Донцов (1883 &ndash; 1973)</p>

Ніколи не думав, що схвально цитуватиму Донцова, бо належав і далі належу до критиків ідеолога “вольового націоналізму”. Однак, навіть засуджуючи ксенофобські ідеї Донцова, я колись визнав, що його критика російського “месіанського” імперіалізму, якщо очистити її від ксенофобських крайнощів, така ж актуальна, як і століття тому. Теперішня війна ще раз підтвердила, що Донцов не помилявся щодо Росії.

У 1921 році, коли більшовицька Росія довершувала окупацію України, але вже зазнала поразки у спробі “експорту революції” в Європу, Донцов написав книжку “Підстави нашої політики”, в якій висловив чимало цікавих думок про російську загрозу для України і Європи. “Чому Росія засадничо ворожа Европі і чому вона її мусить поборювати?”, – запитував Донцов. І сам відповідав: “Аморфна російська маса може бути ведена лише абсолютизмом, самодіяльна европейська суспільність – лише самоакцією. Для того Росія мусить, з одної сторони, боронитися перед европейською засадою і не допустити европейських бацил до себе, бо, защеплені в Росії, вони можуть привести лише до дебошу і до розкладу державного механізму. З другої сторони, вона мусить стреміти знищити цю Европу, знищити її ідеї скрізь, де сягають її впливи, бо ці ідеї є одинокою охороною проти всякого, а в тім числі і проти московського абсолютизму, що стремить до панування над континентом”.

Ця оцінка суті російського антиєвропейського (тепер ще й антиамериканського) імперіалізму, висловлена понад сто років тому, справджується й досі. Уточню лише, що “розклад державного механізму” в результаті проникнення “європейських бацил” означав би для Росії не розклад держави взагалі, а крах авторитарної та імперіалістичної держави, спадкоємиці самодержавної та радянської імперій.

Гаразд, але до чого тут Україна? Нашій країні “пощастило” опинитися якраз у зоні цивілізаційного розлому між Росією і Європою, недаремно метафора “між Сходом і Заходом” набула в нас такої популярності. Дехто в минулому та ще й донедавна хотів бачити Україну таким собі “мостом” між двома світами, та з цього нічого не вийшло ні в 1917-1921 роках, ні в 1990-х, ані, тим паче, тепер. 

Україна зробила геополітичний і цивілізаційний вибір на користь Європи – не тому, що так вирішили її керівники, а тому, що кілька століть її історії переконали українців, що лише звільнившись від обіймів “старшого брата” і влившись у європейську спільноту Україна може відбутися як держава і нація. Це зрозуміли і в Москві, для якої війна проти України є одночасно і війною проти Заходу.

Донцов заходив так далеко, що проголошував боротьбу з Росією колективним ідеалом українського народу. Ще донедавна це виглядало нісенітницею, аж нарешті Путін вирішив переконати українців, що і в цьому Донцов мав рацію. Насправді наш ідеал позитивний – інтеграція з Європою, а не боротьба проти когось. Але реальність така, що без рішучої боротьби з Росією до європейської спільноти нам не увійти.

І ще одне пророцтво Донцова, тепер уже 1956 року: “Доти не встоїться Україна як окрема індивідуальність ні культурно зі своїм мистецтвом, літературою, наукою, релігією, ні політично як самодержавна нація, ні навіть фізично як окремий народ, доки всі ікла й пазурі не будуть вирвані в московської гієни. Доки та людожерна нація не буде так виснажена, знекровлена й ослаблена, як, наприклад, колись татарське ханство або Франція по війнах, революції й Наполеоні. Доки цей хижак не буде загнаний у залізну клітку. Доки не знайде у своєму серці Україна давню варязьку міць”.

Я не поділяю погляду Донцова на росіян як на “людожерну націю”. Протести притомних росіян, хоч їх і меншість, дають надію, що це не так. І все ж за великим рахунком Донцов мав рацію, бо багато росіян і далі підтримують кремлівського людожера. Додам від себе, що знекровлення російського імперіалізму – єдина запорука переродження Росії в нормальну демократичну державу. Але до цього ще далеко, а поки що мусимо докласти всіх зусиль, щоб “загнати хижака в залізну клітку”. Боротьба буде важкою і не закінчиться завтра. Але в ній ми обов’язково переможемо.