Подільські писанки понад 100 років тому. Орнаменти та їхні назви

Зазвичай назви орнаментів писанок перегукуються з назвами візерунків тканих плахт, вишитих сорочок, хатніх розписів. Ґрунтовні дослідження про писанкарство на українських землях наприкінці ХІХ століття провів етнограф Сергій Кульжинський. Впродовж 15 років він був вченим секретарем Лубенського музею К.М. Скаржинської, збирав колекції церковних старожитностей та писанок, брав участь в археологічних розкопках, досліджував поховальні пам’ятки скіфської доби. Року 1899 вийшла його праця "Опис колекції народних писанок", яка містила багато фотографій та понад 2200 рисунків. Назви орнаментів, які наводить Кульжинський, дуже прості, зрозумілі сільським мешканцям.

Розглянемо детальніше назви писанок Поділля і Бессарабії на світлинах кінця XIX — початку XX століття. Умовно їх можна розділити на рослинні, тваринні, предметні, геометричні. Палітра рослинних назв розмаїта: "дубове листя", "дубок", "бузкове листя", "лавровий лист", "барвінок", "сосонка", "соняшник", "сливки", "грушки", "яблочки", "виноград", "рожа", "бокова рожа", "повна рожа", "шолудива рожа", "собача рожа", "сторцева рожа", "теліпан", "теліпан з квіточками", "теліпан з травичками", "півонія".

Поширеним був мотив рослинного розпису, що називали "вазон". Саме термін "вазон" (а не "дерево життя" чи "Нава, Ява та Права", які вигадали кабінетні вчені, письменники, сучасні писанкарки та журналісти) вживали в означенні орнаментального мотиву. Назви вазонів були різні, як і назви орнаментів: "боковий вазон", "вазон з соняшником", "вазон з гвоздиками", "вазон з дубовим листям", "вазон з рожею". Орнаменти такого типу зустрічаємо не лише на писанках, а й у хатніх розписах на Поділлі. 

Дехто з сучасних майстринь-писанкарок вважає, що мотив, який має назву "рожа", це символ сонця. Але як тоді бути з назвами "бокова рожа", "шолудива рожа", "собача рожа", "сторцева рожа"? Може, "рожа" — це просто рожа, тобто квітка, схожа на мальву?

Не оминали подільські писанкарки і тваринний світ. Серед назв трапляються "жабки", "рибки", "павучки", "ластівки", "баранчики", "вовчі зуби". Деякі сучасні майстрині, маючи доступ до різноманітної літератури, просту народну назву орнаменту на писанці "павучки" прагнуть назвати "трискеліоном" і розповідають про його тяглість на українських писанках з неоліту.

За назвами орнаментів можна вивчати і предметний світ подільських селян: "вітряк", "решето", "гребінці", "баклажок", "баклажок з карлючками", "барилочко", "калитка", "рукавички", "бесаги з дубовим листям", "сакви-бесаги з розами", "сакви-бесаги з хрестами", "сакви-бесаги з курячими лапками".

Цікаво, що у назвах подільських писанок часто фігурують назви "цигани" або "циганські дороги". Також трапляються "зорі", "зорі круторогі", "хрести". Часто один і той же орнамент у різних селах називали по-різному.

Майже всі, хто тепер пише писанки, спершу "видуває" їх, тобто випорожнює, залишаючи лише шкаралупу. Декоруючи зовнішню оболонку яйця, ми втрачаємо символічний зміст писанки, яка уособлює життя. На порожньому яйці, де є лише шкаралупа, будь-який орнамент (чи то "дерево життя", чи "берегині, які його охороняють") буде порожнім, бо життя в цій писанці вже немає. Особливо мене засмучує видута писанка, яку нанизують на мотузку і підвішують до стелі чи стіни. Асоціації і символіка тут, на мою думку, геть не позитивні.

У наш час є великий попит на великодні оздоблення, тому крім вичищених писанок є і дерев'яні, й вирізані як мереживо. Але вважаю, що це лише декор, який не несе глибокого символічного змісту.

Хочеться звернути увагу й на те, як жінки розписували давні писанки. Графіка візерунків не ідеальна, майже немає строго прямих ліній, які тепер можна побачити на писанках народних майстринь. 

На фотографіях автентичних писанок із села Клішківці Хотинського повіту Бессарабської губернії, які у 1900—1905 роках придбав для Російського етнографічного музею Микола Могилянський, можна побачити справжнє народне писанкарське мистецтво кінця XIX століття.колекція під номером 705

Інша колекціяномер 8761 писанок з Поділля, датованих близько 1910 роком, теж відображає орнаменти, колористику та народну техніку письма.

На писанках, створених наприкінці XIX століття, можна побачити "вазони", "рожі", "гребінці", "вітряки", "гвоздики", "сосонки", "хрести".

Року 1925 для колекції Російського етнографічного музею придбали 67 писанок у Олександра Шмідта з Могилівської округи Подільської губернії. Назви візерунків підписали просто на писанках: "вазон", "рожа", "житечко", "жолудь", "яблуко", "решітка", "гнізда", "вила", "кущики", "хвости", "ключі". "Дерев життя" тут немає.

Також у колекції РЕМ зберігають писанки з містечка Піщанка та села Студене на Поділлі, які з експедиції 1924 року привіз Аркадій Зарембський. На тринадцяти писанках характерні місцеві візерунки.

Сьогодні кожний може вкладати в ці орнаменти свій зміст, але завжди треба пам'ятати про народні джерела.