По вулиці Гайдамацькій. Галина Пагутяк

Гайдамацьке повстання не докотилося до теперішньої Галичини, було придушене московськими і польськими військами. 400 полонених гайдамаків привезли на наші терени для показових страт, що супроводжувалися пекельними муками — повстанців четвертували, колесували, здирали з них шкіру, садовили на палю, робили з них живі смолоскипи… А перед тим найсильніших із них використовували перед стратами для каторжної праці. Наприклад, останній польський комендант Львова Феліціан Коритовський залучив полонених гайдамаків, перед тим як віддати їх на муки, до відновлення придбаного ним будинку у Львові на Площі Ринок, 29. Коли п’єте каву у кафе "На бамбетлі" в пасажі Андреоллі, згадайте тих, чиї кров і піт просотали мури.

Показові страти були проведені з виховною метою у 15 містечках Галичини. Отих чотирьох безіменних гайдамаків виділили на Щирець на "прохання" посполитих. Мета була проста — налякати українське населення, щоб не бунтувало, хоча самі окупанти боялися більше і втікали від гайдамаків аж за ними курилось, про що самі свідчили згодом: "Врятувався той, хто мав доброго коня". Зате потім насолоджувалися їхніми стражданнями. Подібно поводилися московити, які розділили перемогу з поляками, заманивши Залізняка у пастку. До речі, вулицею, що називається Гайдамацька, везли на муки й Івана Гонту. Але ефект був зворотній. Після того, як страчених поховали на роздоріжжі, де традиційно в давнину закопували найбільших злочинців, передміщани Щирця опікувалися нею і поставили хрест, який зруйнували у 1961 році комуняки. Вони передавали з покоління у покоління місцезнаходження могили, на якій у часи повторної польської окупації 1920-1930-х років не могли написати правди про те, що тут поховані гайдамаки. Зараз там такий напис: "За святую волю і правду. Відновлено громадою с. Лани 1990 р. після знищення ворогами українського народу 1961 р."

Тепер обабіч хреста два прапори — український державний і прапор національно-визвольних змагань. З одного боку — цей пам’ятник символізує спадкоємність боротьби за незалежність України — від козацтва, бо частина запорожців нелегально брала участь у Коліївщині, далі від УГА, потім УПА і до сучасних Збройних Сил України, що воює нині проти московського агресора. З іншого боку — потрібно додати напис про те, хто тут похований, аби наступні покоління не забували.

Мужність гайдамаків визнавали навіть їхні вороги. Жоден із них під час тортур не покаявся і ніхто з селян не видав гайдамаків. Тарас Шевченко пишався тим, що його дід був гайдамакою, хоч білі пальта, тодішні й теперішні, вважають Коліївщину маргіналізованим рухом й викинули поему Шевченка "Гайдамаки" зі шкільної програми. 

А Річ Посполита впала через два роки, і була розділена між московською та Австро-Угорською імперіями. Без бою, бо прогнила наскрізь унаслідок бездарної асиміляційної політики влади.