Мене завше зачаровують старі тінисті алеї: липові, грабові, тополині. У Галичині це означає, що ти простуєш давнім трактом, чи путівцем до панської садиби, або до старовинного храму. Тут є особливий чар, таємничість і легкий присмак смутку за давніми часами.
Богдан Волошин
публіцист
Якось ми з друзями втрапили у величеньке село Бортники, що на Ходорівщині. Знали, що тут є палац, але на мапах його місцезнаходження не було позначено. Аж раптом над зеленими куделями дерев я вздрів червону дахівку і високі кам’яні комини.
Дістались брами і побачили чудесну грабову алею, тож наприкінці її мав бути палац. Так і було!
Поставна і зґрабна будівля палацу виринула з-за дерев, як коштовна скринька на інкрустованому смарагдами столі. На дивовижу палац був у доста доброму стані, задбаний та охайний. Довкола нього громадились господарські приміщення, спортивні майданчики, сад та тінисті алеї. Чудесне місце для відпочинку і релаксу.
Історія тутешнього палацу сягає ХІХ століття, коли власник села Олександр Язвицький побудував собі на цьому пагорбі класицистичну садибу з двома флігелямибічна прибудова до головної споруди та стайнею. За сотню літ село не раз і не два міняло власників, відтак змінювався й перебудовувався тутешній палац.
На давніх знимках є зображення елегантного палацу, розбудованого Юліаном Захаревичем. На жаль, від нього залишилась лише сама будівля, зникли вежі та архітектурні смаколики — цьому "посприяли" дві світові війни.
Попри все нині імпозантна будівля милує око і тішить душу. Палац живий і теплий.