Обжинки смерті. Галина Пагутяк

"Роком без літа" назвали наступний 1816-й, що приніс неврожай, голод як у Західну Європу, так і в Північну Америку. Голод в Ірландії теж із тих часів. Холера, яка почалася в Індонезії після жахливих руйнацій та загибелі десятків тисяч людей, через 15 років прийшла на терени Західної України разом з колонами розгромлених поляків, що брали участь у повстанні 1830 року. Їх вели до Варшави з Поділля та Волині. Іншим вогнищем поширення інфекції була Буковина, через яку проходили товари із Близького Сходу. Купці та вояки водними та сухопутними шляхами рознесли холеру по всьому світу.

На Самбірщині загинуло від 11 до 13 відсотків населення впродовж липня і першої половини серпня. Саме тоді, коли настала найгарячіша пора для хліборобів — жнива. Молоді сильні жінки й чоловіки просто падали у корчах на полі. Ніхто не знав, що винен холерний вібріон, який потрапив у водойми, що треба просто мити овочі й фрукти і пити кип’ячену воду, а не вважати це карою за гріхи чи помстою опирів. Чуму знали добре — вона приходила що двадцять років й передавалася повітрям. Так і казали: "морове повітря". Але холера була невідомою для галичан.

Списки жертв можна знайти у сільських греко-католицьких метричних книгах, але не забуваймо, що євреї та поляки теж мали свої громади, що збільшує кількість загиблих. Пошесть — це як війна: ніхто не в безпеці. І врятуватися втечею з обложеного військом зараженого села неможливо — всюди блокпости. Народна магія, молебні, розправа з ймовірними призвідцями епідемії були марними. Люди косили збіжжя, а смерть косила людей приблизно до Спаса.

Померлих ховали на роздоріжжях за селом у спільних могилах, загорнувши у снопи, засипали негашеним вапном, а вночі приходив священник і запечатував гріб. Стояла страшна спека. Священики теж помирали, бо проводили молебні для захисту від холери, куди приходили вже інфіковані люди. Наш урізький священик Петро Мудрак ховав людей аж у трьох селах — Урожі, Підмонастирику та Підбужі.

Ще за моєї пам’яті зберігся хрест на холерному цвинтарі на околиці села і рів, яким обов’язково оточували місця поховання. Холеру в народі називали "коломийкою", завдяки особливому поширенню — вона поверталася і добирала жертв. Від неї гинули і кількамісячні немовлята, і старі, й молоді. Де епідемія, там і паніка, і намагання захиститися будь-якою ціною, мародерство… Як і на війні. Проба на людяність. Нічого не змінилося від того, хоча медицина досягла начебто величезних успіхів. Пам’ятаєте, як десь у Казахстані під час коронавірусу замуровували двері під’їздів, а в Італії не випускали людей з будинків? А скільки людей було розстріляно в Китаї за те, що порушили карантинний режим?

Вдівці та вдовиці, не чекаючи, поки зійде час жалоби, почали одружуватися, бо діти і господарка. Молоді парубки зі старшими вдовами, вдівці зі вдовами, багаті з бідними. Прецінь після жнив треба і спокладити, і обмолотити, і дров надбати на зиму… Це вплинуло на соціальний та моральний клімат громад, значно послабивши сільські спільноти. А далі були "тісні роки" і зголоджені галицькі селяни рушили на Поділля і Буковину, де не було голоду. Пішов туди і пропав Василь Голик, а отець Мудрак взяв на службу його обох синів. Він і завиток брав, щоб не вмерли з голоду з малими дітьми.

На холерні цвинтарі ніхто не ходив, померлих не провідував. Боялися і відчували провину, бо не відпровадили рідних по-християнськи. Але в деяких селах, наприклад, у Волошиновій на Старосамбірщині 14 серпня на Маковія правлять досі молебень за упокій жертв холери. Певно, так було в багатьох селах, але з приходом червоної чуми, яка запровадила московський патріархат замість материнської церкви, цей звичай забули. 

На тому місці, де похована ціла гілка роду Басарабів, зараз шкільний спортивний майданчик. Дивно якось, але коли був коронавірус, я менше згадувала про ту трагедію, ніж зараз, під час війни. Приказка "Буде кому сіяти, та не буде кому жати" більше підходить до літа 2023 року, ніж до літа 1831-го. Коні Апокаліпсису тупотять по планеті, і це лише одне кільце у ланцюжку подій. Спалені ниви, заміновані поля України впливають на долю людства, яке руками політиків виплекало колективного Антихриста-Сатану і не може з ним упоратися. Війна приносить голод, безробіття, економічний занепад і пошесті.

Отака-от коломийка, тепер уже глобального масштабу. І не конче мусить бути вулканічна зима. Люди стали геологічною силою, їм запросто влаштувати тепер ядерну зиму на всій планеті, навіть змістити вісь Землі. Чим більший розрив між мораллю і технічним прогресом, тим потужніша руйнівна діяльність тієї істоти, яку вже якось незручно називати гомо сапієнсом.