Морозна мандрівка підльвівськими селами. Золота галицька провінція
11:06, 7 лютого 2022
По святах виростає стіна буднів, що закриває увесь довколишній дивосвіт і все важче вірити в казку життя. Літопис сірих днів ніхто не читатиме і він пишеться уривками, кривим почерком і засохлим пером. Час сиплеться шурхітливими кристаликами у пісковому годиннику, виповнюючи чашу безликих днів. Уся надія на весну, про яку згадується все частіше з помітним збільшенням тривалості світлового дня
Але й добра мандрівка може файно потішити душу і налаштувати її на оптимістичний лад. Тут головне обрати потрібний час і маршрут...
Якось вибрався на підльвівські села – поїхав маршруткою у Липники, звідтіля перейшовся через ліс до хутора Кринички, потім Підсадки, Поршна і в Малечковичах сів на маршрутку та повернувся до Львова. Накрутив пішки десь трохи більше десяти кілометрів.
Але особливість того дня була в тому, що мороз тріщав градусів на 15-20. Обмерзало все. Як на полюсі. Дихав наче склом – будь яка рідина застигала, крім оковитої. І разюче сонце в насмішку...
Але се таке патологічне задоволення – долати оскліле повітря, розбивати кірку забетонованого насту на полі, слухати як дзвенять від морозу дерева і тішитись лету пташини в застиглому небі. Насправді, ми сильніші, ніж можемо собі уявити. Просто більшість і не здогадується про свої можливості. Та най собі - хто хоче, той знайде, а нє – то загубить. Життя бентежне і несподіване, варто бути готовим до його приголомшливих вибриків.
Попри задубілі руки та обпечені вітром щоки – був дуже втішений цією виправою, бо очі натішились іскристими краєвидами, наслухався дзвінкої мелодії хрустких кроків у замерзлому снігу та гідно перейшовся знаними стежками в той час, коли майже всі поховались в теплих домівках.
