Молебень на Маковія. Галина Пагутяк

Така масова смерть не була випадковою — через Самбірщину проходили до Польщі конвої арештантів — учасників польського повстання 1830 року, які й принесли холеру, бо зупинялися на постій у селах. Приносили "білу смерть" також торговці й заробітчани з Поділля і Буковини. Селяни, що пам’ятали про чуму, оборювали села. Те саме робили місцеві євреї, запрягаючи молодих дівчат у плуг. Українці, щоб обдурити смерть, вбирали кожухи й ходили колядувати. Бо моровиця відступала взимку.

Часом села на кілька років залишалися без священників, бо ті часто ставали жертвами епідемії. Не було кому вести записи про народження і смерть. Священники отримали тексти молебню, які мали зачитувати на Службі Божій, власне, вони несли найбільший тягар, бо кожного дня дивилися в спотворені мукою обличчя мертвих, і їхні дружини та діти також помирали, і були так само вкинуті в загальні могили. Нам навіть важко уявити, які глибокі травми отримали наші предки того літа 1831 року.

У римо-католиків був святий Рох, вони ставили йому статуї чи каплиці на своїх холерних цвинтарях, обгороджували мурами, тому вони збереглися краще. А греко-католики просто рили рови і ставили посеред цвинтаря великого дерев’яного хреста. В селі Романів на Бібреччині досі стоїть кам’яний хрест із написом, але його поставили пізніше, бо холера приходила щодвадцять  років. Ото вся пам’ять, навіть без напису. Люди не забули, і подекуди ще збереглися залишки ровів, що оточували холерні цвинтарі.

Однак не так давно я дізналася, що у віддалених селах на Маковія (раніше 14 серпня, а тепер напевно 2 серпня) досі правлять після звичайної служби молебень на згадку про жертв епідемії холери, а може навіть і чуми, що лютувала з XIV до кінця XVIII століття. Зокрема в селі Волошинова на Старосамбірщині. Правлять у церкві, бо слідів холерного цвинтаря не залишилося, хоча там є незабудований пустир, який називають Окописько, але чи то єврейський цвинтар, чи дуже давній християнський, бо неподалік була церква, яку потім перенесли на гору, невідомо. Може колись пощастить дізнатися текст молебню, бо в моїх краях на Дрогобиччині Маковія — то лише Маковія, і рідко хто вже святить головки маку, яким так добре відганяти відьом та опирів. Найліпше свячений мак розсипати під порогом, бо поки опирі та відьми будуть визбирувати дрібні насінини, заспівають перші півні.

Якщо брати до уваги, що під порогом ховали колись наших пращурів, принаймні маленьких дітей, то це протидія ще й неспокійним мерцям, що можуть блукати від року до семи й чинити зло живим. Тому не випадково, що люди убезпечували себе від гніву нагло померлих родичів, яким відмовили у похороні, де дуже ретельно дотримуються ритуалу. Жодне християнське таїнство не містить настільки детального протоколу смерті. Тут переплітаються у химерний візерунок тисячолітні язичницькі забобони з новітніми християнськими. Правда, у містах все відбувається за спрощеною процедурою, але в далеких гірських селах у кожному є свій обряд, що може відрізнятися від обряду сусідів.

А хто живе в селі, той знає, що сіяти мак потрібно на Святвечір, просто по снігу.