Міхал, Михайло, Мехмед. Неймовірне життя Чайковського

13:07, 4 липня 2024

Bez_nazwy-1

Є письменники, чия біографія цікавіша за їхні твори. Але випадок Михайла (Міхала) Чайковського особливий: здається, він так захопився писанням пригодницьких книг про героїчні сторінки козацької історії, що й сам не помітив, як стрибнув у вир пригод, революцій і воєн. Бурхлива уява і залежність від адреналіну Чайковського вплинули не тільки на його життя, а й на історію кількох країн Південно-Східної Європи. Це була людина дії, яка завжди досягала бажаного: наприклад, він мріяв про відновлення козацького стану — і врешті став кошовим отаманом Задунайської Січі. Ким він насправді був: візіонером, письменником, політиком, полководцем? А може, просто надзвичайно успішним пройдисвітом?

Текст опублікований на сайті літературно-політичного журналу "Нова Польща".  

_DSF2779

Андрій Любка

письменник, перекладач, есеїст

Міхал чи Михайло?

Біографія Михайла Чайковського варта повноцінного фільму, адже коли її читаєш, постійно видається, що це не реальна людина, а персонаж пригодницького роману. Стільки всього пережити за одне життя під силу не кожному. Зрештою, саме завдяки біографії й різноплановій діяльності постать Чайковського не загубилася на задвірках історії, про нього досі пам’ятають у багатьох країнах. 

А почалося життя Михайла Чайковського 29 вересня 1804 року в селі Галчинець між гайдамацькою Коднею і Бердичевом. Майбутній письменник походив зі шляхетської родини, але сам наполягав на тому, що сімейне коріння сягає козацьких родоводів і серед своїх пращурів називав гетьмана Івана Брюховецького. Відтак можна стверджувати , що Чайковський народився в сполонізованій козацькій родині, був польськомовним (українську теж знав) католиком, але вважав себе нащадком українських козаків. Це роздвоєння насправді не є суперечливим, адже Міхал (чи Михайло?) був людиною з пограниччя культур. 

Michał_Czajkowski_(1804-1886)

Михайло Чайковський (1804-1886)

Фото: wikipedia.org

Постать Міхала-Михайла Чайковського неймовірно цікава в аспекті національної ідентичності. Адже він сам не бачив суперечності між польською традицією своєї родини й козацьким корінням, писав книжки польською мовою, але про козаків — і для його часу це було цілком природним. 

Як письменник він належить до так званої української школи в польській романтичній літературі. Приналежність до неї обумовлюється не тільки місцем народження , а й українськими мотивами творів. І справді, Чайковського найдоречніше порівнювати з Миколою Гоголем: він писав про українські реалії й історію, часто вдаючись до українського фольклору і міфології, проте писав польською мовою. Тож його доречно називати й українським польськомовним письменником. 

Зізнаюся: Чайковський цікавий мені не тим, що був розвідником, диверсантом і авантюристом; передусім він важливий, тому що представляє останнє покоління людей "домодерної доби". Якби він народився всього на 10–15 років пізніше (як-от Тарас Шевченко), то вже не мав би шансів так вільно плавати поміж ідентичностями, поєднувати непоєднуване — мусив би вибрати або польський, або український бік. 

Михайло Чайковський народився в той час, коли шляхетське походження важило більше за національність, бо усвідомлення національності ще не набуло поширення. Шляхтич належав насамперед до свого стану, а вже потім — до уявної спільноти окремої національності. Саме тут криється відповідь на питання, чому він так легко змінював політичних покровителів, релігію і навіть своє ім’я (погодьтеся, перехід католика в іслам, а потім з ісламу у православ’я — вершина ідентичнісної еквілібристики). Тому правильна відповідь на питання про ім’я Чайковського: він був і Міхалом, і Михайлом, і Мехмедом водночас. 

Широкий світ

Михайла Чайковського цілком можна назвати громадянином світу. А також перекотиполем, людиною, яка ніде не пускала коріння і надовго не затримувалася. З батьківського Галчинця Чайковський їде вчитися до Бердичева, а згодом і до Варшави. Тут майбутній письменник зав’язує широкі знайомства з мистецькою богемою й політичною елітою. Зокрема, вперше зустрічається з Адамом Чарторийським, князем, особистим приятелем російського імператора і в минулому міністром закордонних справ Російської імперії, який згодом очолить найбільше польське повстання проти Росії й аж до смерті керуватиме "Отелем Ламбер" — по суті, польським урядом в екзилі.

Чайковський із властивим йому завзяттям бере участь у Листопадовому повстанні 1830–1831 років, з порогу батьківської хати в Галчинці оголошує, що дарує своїм кріпакам волю і закликає їх приєднатися до бунту. Після поразки повстання його маєток конфіскували, а сам Чайковський був змушений втекти на еміграцію. 

У Парижі він пише козацькі повісті й бере активну участь у польському еміграційному житті. Зокрема , за намовою князя Чарторийського Чайковський погоджується поїхати з "дипломатичною" місією на Балкани, які вже тоді вважалися пороховою бочкою Європи. Ідея "Отелю Ламбер" була простою: спровокувати якомога більше повстань, революцій і воєн, щоб зіткнути лобами імперії, які роздерли на шматки Польщу. Коли імперії виснажать одна одну , на їхніх руїнах постане незалежна держава. 

На Балканах, у цьому найважливішому і найбільш багатообіцяльному регіоні, вже все вирувало, не вистачало лише іскри. Чайковський для виконання поставлених завдань отримав величезну суму грошей від князя Чарторийського; де треба — підкуповував, де треба — фінансував, а деінде просто гостив потрібних людей. 

Організаторський геній Чайковського безумовний: йому вдалося підняти повстання проти Османської імперії в Сербії, "стипендією" профінансувати створення найважливішого в історії Сербії політичного документа — "Начертанія" Ілії Ґарашаніна, суттєво вплинути на політичні процеси в Болгарії. Крім того, не забуває він і про рідну Україну — існує теорія, що саме Чайковський був автором "Книги буття українського народу", основоположного документа Кирило-Мефодіївського братства. 

Під знаменами Аллаха

Micha___Czajkowski_Sadyk_Pasha

Михайло Чайковський (Садик-паша)

Фото: wikipedia.org

Свою балканську діяльність Чайковський розгортав із власної штаб-квартири в Стамбулі. Не маючи проблем із фінансуванням, він навіть придбав на околиці міста шматок землі й заклав нове поселення — Адамполь, назване на честь князя Адама Чарторийськогодо речі, воно досі існує в межах Стамбулу. Саме в своєму домі в столиці Османської імперії Чайковський приймає Адама Міцкевича, який невдовзі помирає в нього на руках. 

З дозволу султана Чайковський у Стамбулі формує військові загони з козаків (поляків, українців, болгар, сербів, кавказців та інших) для боротьби з Росією під час Кримської війни. Саме тоді він і стає останнім кошовим отаманом Задунайської Січі. 

1850 року Михайло Чайковський приймає іслам і повністю переходить на службу до султана, хоча вся його діяльність і надалі присвячена боротьбі проти Росії й відродженню Польщі. Він отримує титул паші й у турецьку історію входить як Мехмед Садик-паша. Під знаменами Аллаха воює проти Росії, знімає облогу Сілістри й стає першим губернатором окупованого Бухареста (до речі, син Чайковського так само від імені султана стане пізніше губернатором Лівану).

Після смерті султана Абдули-Меджида Чайковський бере участь у спробі державного перевороту, чим налаштовує проти себе наступника султана. Кар’єра далі не розвивається, до того ж помирає дружина Чайковського і здається, що життя летить шкереберть.

Останньою краплею було рішення турецької влади ввести у козацьких підрозділах турецьку мову, фактично потурчити козаків, проти чого Чайковський рішуче протестує. Він виходить на пенсію і через російського посла в Константинополі просить у російського імператора прощення й дозволу повернутися на батьківщину. 1872-го він переїжджає до Києва разом із молодою дружиною — грецькою аристократкою Іриною Теоскало. А вже наступного року приймає нове хрещення і стає православним, будує садибу і переїжджає на хутір Біркинині Чернігівщина.

На схилі літ Чайковський так і не став щасливим: молода дружина його зраджує і втікає з управителем маєтку, шансів на відновлення Польщі немає, репутація Чайковського в Російській імперії неоднозначна, поляки вважають його зрадником та й літературні успіхи його посередні. Разом зі своїм ординарцем Морозовичем він переїжджає в сусіднє село Пархимів, аскетично живе в сільській хатині, але коли серцевий напад забирає останню близьку йому людину — Морозовича — старий революціонер і письменник вирішує накласти на себе руки. Помер Чайковський у ніч із 4 на 5 січня 1886 року. Чи це не диво — з таким стилем життя прожити 82 роки!

Що після Чайковського?

Ось уже кілька років я збираю про Михайла Чайковського матеріали, адже хочу написати про нього історичний роман. Чим більше заглиблююся в його життя й епоху — тим більше відкладаю момент початку писання. Але мені цікаво час від часу повертатися до пригод Садика-паші, згадувати той чи інший фрагмент його біографії, вигадувати щоразу інший початок роману. 

1__2_

Музей Міцкевича в Стамбулі

Фото: mickiewiczstambul.com

Готуючись до писання, я відвідав кілька місць, пов’язаних із життям Михайла Чайковського. Перше — будинок у багатолюдному спальному районі Стамбулу, де в Чайковського гостював (і де помер) Адам Міцкевич. Зараз тут музей Міцкевича, і хоча справжніх артефактів у ньому не збереглося, зате в підвалі є символічна могила польського національного пророка. Сам будинок згорів у великій міській пожежі, тож нині на туристів чекає тільки реконструкція. 

Два роки тому я шукав маєток Чайковського у Бірках на Чернігівщині. Таксист, який віз мене із Козельця, про таку садибу не чув, місцеві селяни теж не знали, про що мова. Знайти її вдалося тільки, коли я почав питати про стару школу. Бо в садибі Чайковського за совєтських часів облаштували навчальний заклад , який закрили на початку двотисячних. Дерев’яний дім пустував і кілька років тому його, на жаль, спалили. Тож від маєтку Чайковського залишився тільки кам’яний фундамент, що ховається між зарослями. 

За десяток кілометрів звідти — у селі Пархимів — за приміщенням совєтської контори збереглася могила Чайковського (позаяк він був самогубцем, його поховали не на цвинтарі). Кілька років тому завдяки підтримці Посольства Польщі могилу відновили й обгородили.

У лютому 2021-го я відвідав село Гальчин на Житомирщині, де Чайковський народився. Родинний маєток — а це імпозантний дерев’яний палацик на кам’яному фундаменті — зберігся до наших днів у досить доброму стані. Ще донедавна в ньому діяла сільська школа, але тепер він пустує. З 2021 року в бюджеті громади не передбачено навіть ставки сторожа будівлі, тож тепер вона справді під загрозою: може перетворитися на притон, смітник, або ж її взагалі задля розваги спалить сільський молодняк. Якщо не вжити заходів і не знайти мінімальні кошти на утримання будівлі (наприклад, облаштувавши в ній сільський музей), то дуже скоро ми можемо її втратити, так само як уже втратили дім Чайковського в Бірках. 

Крім цього, Михайло Чайковський продовжує жити в наукових дослідженнях і літературних творах, зокрема, польських: Ядвіґа Худзіковська написала його документальну біографію "Дивовижне життя Садика-паші", а Єжи Латка — пригодницький роман "Царгородський поєдинок". Українською мовою повість про Михайла Чайковського створив волинський письменник Іван Корсак — "Отаман Чайка". Торік українською видали спогади Чайковського під дещо дивною назвою "Шляхта обирає авантюризм". 

Чайковський не загубився в лабіринтах історії , про нього знають, його пам’ятають, але немає сумнівів, що слава про цю непересічну людину могла би бути гучнішою. Сподіваюся, про нього з’являтимуться нові книжки, а відтак і серіали й художні фільми , що зроблять ім’я Міхала–Михайла–Мехмеда відомішим серед широкого загалу. Адже хто-хто, а він цього точно заслуговує. 

Схожі матеріали

сео Пагутяк

Сам собі історик. Галина Пагутяк

ЮрійКлен

Україна Освальда Бургардта. Галина Пагутяк

Puskin cancel.jpg

Нагальність деколонізації, або Про вину російської культури. Віра Агеєва

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Ageeva.jpg

Порожні п’єдестали та культурна притомність нації. Віра Агеєва

сео

Козацьке освоєння Присамар’я. Питання дати заснування та історичної назви Новомосковська

Стус

Сновиди веселого цвинтаря. Віталій Ляска

сео колонка

(Ре)Конкіста гречкосіїв. Віталій Ляска

сео

Найкращий час для утвердження української культури. Радомир Мокрик