Галичина вміє дивувати. Через це, мандруючи незнаною дорогою, завше пильную узбіччя – а раптом побачу щось цікаве. Так і трапилось – їдучи дорогою з міста Мостиська у бік Самбора, на скруті дороги раптом уздрів стрімкий обрис неоґотичного костелу! Та ще й в такому стані, ніби його вчора збудували
Богдан Волошин
публіцист
Село Пнікут, що на Мостищині, розташоване неподалік кордону, відтак тут завше жило чимало поляків. Католицькі храми тут будувались не раз, зазвичай дерев’яні. Село росло, і костелики уже були замалими для вірних. І в 1908–му році в Пнікуті почали зводити великий мурований костел святого Миколая за проектом мешканця Добромиля Максиміліана Яблонського. Освятили храм 6 грудня 1912–го року.
Під час Першої світової костел дуже потерпів від обстрілів. У міжвоєнний час його відремонтували і знову освятили. Уже за совітів храм був чинним до 50–х років. Потім ксьонз виїхав до Польщі, храм закрили. Але ключі від костелу Миколая вірні не віддали. Цікаво, що місцеві католики таємно збирались на молитву у храмі, навіть зробили в ньому потайки ремонт.
Нині костел тішить око ґрунтовним ремонтом, охайністю та елегантною сильветкою. Справжній красень, якого видно здалека.
Коли зазирнув в костел – він був відчиненим і зовсім порожнім. Сонце заглядало у стрілчасті вікна вівтаря і золотило ікони та скульптури. Аскетичний простір спалахнув сяйвом і сліпив очі. На хорах зберігся орган. Хотілось говорити пошепки і ступати навшпиньки. Урочиста простота і аристократичність. Нова архітектурна знахідка на галицьких теренах. А скільки їх ще буде!