Київ об’єднав Україну

Ще до другого Майдану на Форумі видавців у мене брав інтерв’ю Микола Княжицький. Донедавна я, згадуючи це, відчувала невдоволення собою. Мені здавалось, що я не так відповіла на питання: що може об’єднати Україну. 

Пан Микола, очевидно, чекав від мене відповіді, що об’єднати Україну може мова. Але як письменниця, що постійно стикалася з колоніальним комплексом меншовартості наших літераторів і їхнім пієтетом до Пєлєвіна, Сорокіна і ще чортзна-кого, замислилась і врешті відповіла зовсім не те, чого від мене очікували: Київ. 

Я навчалась у Києві і мені було там мовно некомфортно, бо у нас в групі українських філологів розмовляли здебільшого московським язичієм, а на вулиці й поготів. І якби не друзі, то в наступні роки я б там відчувала ще більший дискомфорт. 

Але я мала подруг Тамілу і Олю, які були мені як сестри і ненавиділи все москвоязичне. Зараз Таміла на окраїні Києва з боку Гостомеля сидить на восьмому поверсі з чоловіком і навіть не має змоги дійти в укриття. Вона плаче, коли згадує того хлопця, що у перший день війни підірвав себе разом з мостом у Генічеську. Це для неї стало найбільшим потрясінням. 

Оля не має змоги піти в укриття взагалі. Вона дуже близько від Гостомеля. У неї на руках мама після другого інсульту і купа тварин, і сама вона хвора. В будинку майже не залишилось людей. Я весь час позираю, чи світиться зелений вогник її месенджера. Я плачу, бо не можу їй допомогти зі Львова нічим.

Моя племінниця застрягла на Оболоні з двома дітьми .Чоловік її колишній, а тепер знову військовий, не має змоги її вивезти з Києва. Вони не йдуть в укриття і сплять в коридорі.

Але дух моїх дорогих приятельок і всіх українців сильний, бо з-під совкового сміття, чорноротого чорносотенного київського міщанства світиться Київ, серце всієї України. І Архангел Михаїл тримає над ним свій заступницький меч. Київ об’єднує Україну, він тримається мужньо, як і всі міста і села. Але саме з Києва б’є оте чисте джерело національного духу і наповнює нас волею до боротьби за нашу свободу. 

Дух Шевченка, який провістив – “і вражою злою кров'ю волю окропіте”. Він знав, що так буде, що звільнення від ярма духовного і ментального устократ важливіше, ніж фізичне звільнення. І тепер настав час відділення, звільнення. І  це розуміють всі, окрім манкуртів і зрадників. 

Ліберальні писаки обурювались “кровожерними гайдамаками”, здригались від самого слова “Коліївщина”, останніми роками вилучали зі шкільних програм все нетолерантне. Але наша українська кров змила всю толерантність і показала, що ми воїни і Архістратиг Михаїл наш патрон, а Оранта розпростерла над нами крила.

Так що я сказала все правильно. Київ став нашою надією і джерелом сили, чого світ, звичайно, не може відчути, і зачаївши подих, спостерігає за боротьбою воїнів світла з потворами темряви. Тому, коли починає світати, ми відчуваємо силу Даждьбога.