Яцек Куронь: голос польського сумління, що пробуджував сумління українське

У відповіді на це питання — увесь феномен Яцека Куроня. Він діяв на найвищих регістрах людського духу. На цих регістрах серце людське готове прийняти всю правду, а тому слово правди стає словом сповідальним.

На цьому рівні людина загалом почувається доволі самотньою — навіть у колі друзів. У своїй сповідальності Куронь під кінець життя ставав щораз самотнішим також. Проте він був вирозумілим і, бачачи, що українцям важко осягнути цю повноту правди, лише скрушно констатував: "На жаль, ні ми, ні ви ще до цього не дозріли, хоч, без сумніву, дозріваємо щодня і щороку".

Після відходу Яцека повнота правди ослабла, а сила часткових правд зросла. Їм, на жаль, знову вдається електризувати наші патріотичні чуби.

Формула Куроня щодо приналежності Львова — міста, що "належить одній державі, але двом культурам" — списана насправді з нього самого. Він належав Польщі, але надихав собою обидві культури. Його серце мало б бути поховане у Львові, як серце Міцкевича — у Вільнюсі. І він напевно записав би це у своєму тестаменті, якби такий повтор не видавався йому занадто претензійним.

Польськість, уособлена в Куроневі, робить честь полякам і водночас ошляхетнює українців. Його концепція "Ми, поляки, були українцями для німців і німцями для українців" є тим аргументом, який обеззброює навіть найзатятіших непримиренних.

Проте не менш високою є і Куронева "українськість", успадкована від чутливого на кривду батька-поляка. Вона також гуманізує — ні, євангелізує! — обидва народи, оскільки утихомирює наші взаємні "комплекси жертви".

Для мене особисто ревеляційним було те, що Яцек учив нас сприймати прощення не лише як почесну корону, що нею увінчують процес примирення, а й як початок тернистої дороги, яку без цього не здолаєш. Прощення, як і Христос, має бути "альфою та омегою, початком і кінцем".

Яцек Куронь сам сформулював key performance indicatorключовий індикатор виконання, за яким ми мали б оцінити його життя і діяльність: "Якщо йдеться про життя, важливо не як довго хтось живе, а як!". І коли знаєш цей критерій, то вже зовсім просто розпізнати в Книзі Життя простий запис: "І виліпив Господь тіло Яцека та вдихнув у нього велику душу — і побачив Бог, що воно добре".