Гріх політичної наївності

Галактіон Чіпка – ім’я вигадане, бо як він сам зазначив: “переконуюся, що все зроблене мною під правдивим іменем не має ні одного прихильника на Україні, коли не брати під увагу збирачів вкладок до товариств і інкасентів ріжних рат”.

<p>Роман Купчинський (1894&ndash;1976)</p>

Звичайно, тут була велика доля скромності, адже його “правдиве ім’я” теж втішалося чималою повагою та  прихильністю. Все ж Роман Купчинський, а саме він писав під іменем “Галактіон Чіпка”, був чи не найвідомішим автором популярних стрілецьких пісень. А ще спортсменом, мисливцем та журналістом. І в кожній сфері його ім’я здобуло дрібку слави.

Втім для простого люду ім’я Галактіона Чіпки було відомішим, а фейлетони з-під його пера мали постійного читача та поціновувача.

Про таких людей кажуть, що мають “шосте чуття”, тож можуть передчувати глобальні події. Галактіон Чіпка теж має у своєму доробку текст, який виявився мало не візіонерським. У квітні 1939 року він написав “Сповідь”. Дія відбувається в старенькій сільській церкві, до якої зайшов невідомий чоловік:

— Ви, може, до сповіді? — спитав лагідно священник.

 — Так... хотів би... Власне... — відповів незнайомець.

 — То прошу.

І незнайомець приступив до віконця.

 — Коли ти, сину, останній раз сповідався?

 — В 1920 році.

 — Ох, то давно! А коли ж ти роджений?

 — Не знаю.

 — Не знаєш?! А коли хрещений?

 — За Володимира Великого.

 — А як тобі на ім’я?

 — Українець.

 — Які ж гріхи маєш на совісти?

 — Великі, отче духовний. Самі великі. Що перший гріх, то наївність.

 — Що-що?

 — Наївність. Вірив у все, що хто не наблеяв, а не вірив у факти. На чутках готовий був будувати політичну концепцію і через чутки зміняти політичний плян.

 — Тяжкий гріх, сину, дуже тяжкий. А коли ти почав так грішити?

 — Ох, дуже вже давно.

 — А часто?

 — Що раз!

— Не добре, брате. Ти не тільки грішник, але ще й грішник-рецидивіст. Не вчить тебе нічого досвід, історія…

Далі “незнайомець” перечислив й інші гріхи, серед яких “не шанував традиції”, “був чемний тільки до чужих”, “був прокуратором нашого життя, тоді як сусіди були адвокатами свого”… Тож священник відмовив “українцю” в розгрішенні, наказав виправитися та прийти наступного року.

Як ця історія закінчилася? Галактіон Чіпка на це питання відповіді не дає, лише багатозначно напише: “На другий рік побачимо!”.

Подальшу історію ми знаємо. Її продовження не треба було чекати цілий рік. Уже у вересні розпочалася ІІ Світова війна і “українець” на ділі спокутував свій гріх наївності.

Не можна сказати, що цей іспит він провалив. Ні, в тих страшних обставинах, коли зійшлися найбільші світові потуги, українець створив визвольний рух, який так і не вдалося придушити. Навіть опинившись у руках окупантів та після страшних катувань, виселений за “бандерівським стандартом” на 25 років ув’язнення та 5 років заслання, він і в ГУЛАГу піднімав повстання. Кенгір, Воркута та Норильськ це підтвердять.

Українець, який був змушений емігрувати чи силою опинився в Німеччині, після війни мандрував по західній півкулі. Там він організував українське життя та став голосом бездержавної України на Заході. 

Сьогодні ми знову перебуваємо в часі великоднього посту, коли вартувало б зробити іспит сумління та приступити до сповіді. Звісно, рецидиви гріхів “наївності”, “чемності тільки до чужих” ніде не ділися, але й українець став іншим – молодшим і потужнішим. По-справжньому востаннє він сповідався у 2014-му, але й опісля не уникав сповіді. Тож значно менше про нього можна сказати як про рецидивіста. Здається, що цього разу у нього значно вищі шанси отримати розгрішення гріхів і з чистим сумлінням продовжити своє життя.

Принаймні в це вірив Роман Купчинський. Уже посмертне повне видання його пісенних творів завершується рядками про український народ: "Так спав він шістсот літ, заклятий ворогами, І молодим збудивсь, хоч був старий літами".