Грамофон від Степана Шухевича. Галина Пагутяк

В Унятичах жив собі молодий хлопець Івась Томчук, який створив хату-читальню в домі своїх батьків, що стояв навпроти садиби місцевого дідича Антона Криська, завзятого москвофіла, він уже встиг заснувати в селі читальню імені М. Качковського. Тож люди боялися ходити в українську читальню, бо з двору було все видно. Ситуація зрозуміла і нашим сучасникам, не варто й пояснювати. "Просвіта" в Унятичах могла зійти на пси. Але в нашого Івася з’явився янгол-хоронитель — дрогобицький суддя Степан Шухевич, тоді ще молодий і неодружений, він мав досвід боротьби з москвофілами і розумів, що палицями проблему не вирішити. Йому спала на думку геніальна ідея. Шухевич поїхав до Львова, і там на вулиці Сикстуськійтепер Дорошенка придбав на виплату дорожезний грамофон фірми "Векслера", а до нього 24 платівки зі записами українських пісень, серед яких був запис "Ще не вмерла Україна". Привіз грамофон до Унятич, і невдовзі з відчинених вікон хати Томчуків полилась музика. Своя, рідна. На те диво збіглося ціле село, люди слухали, витираючи сльози, від зворушення. Шухевич познайомив унятицьких із дивом техніки, докладно пояснив, як вона працює, і це була перша лекція унятицької філії "Просвіти". Невдовзі у читальні москвофілів залишилися тільки двірські. Шухевич ще умів підлестити шляхтичам, яких в Унятичах була більшість, звертавшись до них "панове та пані!".

Ясна річ, дідич не міг миритися з цим неподобством, наказав підпалити збіжжя, щоб звинуватити в цьому голову місцевого осередку "Просвіти". Івася забрали до в’язниці в Дрогобичі, почали слідство. Тоді Шухевич домовився з дрогобичанками, щоб вони опікувалися хлопцем, і ті принесли йому в тюрму вишукані наїдки. Десять днів селянський хлопець харчувався, як у ресторації. А потім його відпустили. Правда, невдовзі голову "Просвіти" дуже побили панські посіпаки і, заледве оклигавши, він виїхав до Америки. Суддя Шухевич взяв справу про побиття під свій контроль, і зловмисник отримав тюремний термін. Унятицька "Просвіта" перемогла. Завдяки грамофону.

Дідич Крисько під час Першої світової помер у Талергофі. Його двоє синів стали українськими патріотами, а Степан Шухевич вступив до УГА. До речі, він був одним із небагатьох суддів, які вели тоді протоколи українською мовою. На закиди обурених колег він казав: "Якщо ви можете собі дозволити полонізацію, то чому я не можу дозволити собі рутенізацію?"українізацію Два протоколісти, яких йому нав’язали, не знали української мови, але він швиденько їх навчив. Спершу вони бігали до нього консультуватися, але потім цілком пристойно опанували українську ділову мову.

Перша світова війна змила москвофільську нечисть, бо австрійська адміністрація не церемонилася з агентами Москви, які проникли всюди. При найменшій підозрі їх відправляли до Талергофу, або й розстрілювали явних шпигунів.

У моєму Урожі люди відбудували не лише свої спалені житла, а й поставили нову читальню "Просвіти". Москвофілів у нас називали не "кацапами", а "москалями". Тепер тут Народний дім, відремонтований, хоча й невеликий. З п’ятниці на суботу там дискотеки, і мені добре чутно, яка музика там грає. Українська. Тільки українська. Втім, люд у нас такий, як всюди, і є навіть кілька нащадків москвофілів, які вперто не визнають УГКЦ. Було навіть кілька прихильників московського патріархату, яких односельці піддавали обструкції, але вже нема.

У лютому 2022-го, з надією на прихід визволителів, з’явився місцевий московський агітатор. Якась дівка привезла його зі заробітків з Росії. Ніхто не кликав СБУ, і навіть не намагався з москалем полемізувати. Урізькі хлопи просто сказали: "Аби тебе завтра тут не було", і той, лишивши жінку і двох дітей, щез.

Але то вже інша тема. Я хотіла лише розповісти про вплив української музики на усвідомлення національної ідентичності.