Буваючи у прикордонних Мостиськах, я обов’язково навідуюсь у давній костел Різдва Івана Хрестителя, що знаходиться неподалік жвавого гостинця. Його неможливо не побачити – гострий ґотичний щипець храму видко звідусіль
Богдан Волошин
публіцист
Храм збережений пречудово, хоч воєнні лихоліття та пожежі не раз загрожували йому повною руйнацією.
Як відомо, спершу у Мостиськах збудували дерев’яний костел, але його у 1498–му році спалили татари. Відтак на місці згарища знову збудували дерев’яний храм, а в 1606–му містяни звели величний мурований костел, який досьогодні милує око кожного, хто навідується у старовинні Мостиська.
Щоправда, в часи козаччини тутешні українці підтримали козаків гетьмана Хмельницького і повстали проти польської шляхти. У воєнній колотнечі духовний осідок римо–католиків було практично спалено. Але святиню дуже швидко відновили.
Загалом, мостиському костелу пощастило – за останні дві сотні літ він не надто змінився. Навіть за совітської влади храм не перетворили на склад міндобрив – він продовжував діяти, тут лунали заворожуючі звуки органу та проводились урочисті меси.
Я люблю тут бувати: ґотичні склепіння старовинної будівлі, елегантні розписи стін, м’яке світло, що теплою хвилею огортає в сяйві головного вівтаря... В інтер’єрі є чимало пам’ятних табличок. Серед них меморіальні таблиці, присвячені Адаму Міцкевичу і Тадеушу Костюшку.
Давній костел у Мостиськах не дарма вважається справжньою перлиною сакральної архітектури не лише Галичини, а й всієї України.