Гологори – “Княжі Голі гори”. Золота галицька провінція

08:17, 9 вересня 2021

1920.jpg

Раніше це було місто. А нині це село із мальовничою назвою Гологори. Ці місця літописні – у літописі 1099–го року згадується про “Княжі Голі гори” і “Рожене поле”. А у 1132-му згадується про місто Гологори в давніх хроніках і літописах. Поселення належало до Звенигородського князівства, згодом увійшло до Галицького князівства

voloshyn.jpg

Богдан Волошин

публіцист

Тут так гарно, що закрадається думка – а файно було б тут народитись! У цьому місці закінчується власне Гологірське пасмо і починаються Вороняки. Довколишні пагорби доста високі – місцева Лиса гора сягає 420 метрів над рівнем моря - вища за львівський Високий Замок. А які краєвиди відкриваються з хвилястих вершин! Дух перехоплює!

Колись в Гологорах був укріплений замок, що не раз закривав грудьми Львів від навали нападників, був і середньовічний костел. Містечко було заможне – тут працювали чимало ремісників, була жвава торгівля. У “Путівнику по Галичині” (1919 р.) Мечислав Орлович писав, що “на краєчку Подільської височини, в місці зіткнення Вороняків і Гологорів лежить містечко Гологори. 3300 мешканців, 600 поляків, 1500 русинів, 1200 юдеїв...”

Війни, набіги загарбників, розграбування та плюндрування краю зашкодили розвитку містечка. Відтак нині це село, де живуть трохи більше 600 мешканців. Уже після Другої світової від замку і костелу залишились лише руїни. Тодішня влада на замчищі збудувала ферму, використавши замкове каміння та будматеріали з колишнього костелу.

Навпроти колишнього замку стримить висока гора, увінчана п’ятиметровою колоною. Місцеві називають її колоною святого Марка. За давньою легендою на цьому місці похований улюблений ханський син, що керував облогою замку. Залога тоді витримала навалу, відбила напад і на честь цієї події тутешні мешканці встановили цей пам’ятний знак. Чому це колона саме святого Марка – ніхто не знає. Може там колись стояла його фіґура?

На маківці гори вітряно, але звідсіля відкривається чудова панорама села і околиць. Кажуть, саме тут століття тому стояла чатова вежа, з якої вої спостерігали – чи не суне вороже військо, чи не горять села довкруж.

Трохи нижче від цього місця – кіркут–окописько. Єврейський цвинтар. Вірніше те, що від нього залишилось – лиш кілька мацев видко серед високої трави. Історія і люди не були милостивими до Гологорів. Ця земля щедро полита кров’ю, а довколишні гори бачили стільки горя, що в долині від сліз могло б утворитись озеро.
Неподалік біля тихого ставка причаївся старий млин. Колись тут жолобами текла вода Золотої Липи, оберталось колесо, гуділи жорна і сипалось в скрині тепле борошно... Тепер панує пустка. Старовинна будівля млина зяє виламаними вікнами та загадженим простором.
На ставку чинно плавали білі лебеді, схожі на хмаринки, що прилягли відпочити на свічаді. Вздовж води пролягла дорога до Майдану Гологірського, де бере початок Золота Липа. Було б гріх не побачити витік цієї славної річки. Я попрощався із мальовничими Гологорами і пообіцяв ще повернутись сюди весною, коли на довколишніх пагорбах квітнутимуть сон–трава, горицвіт і котячі лапки.

IMG_9885.JPG
Усі фото: Богдан Волошин

Схожі матеріали

600.jpg

Борщовичі – село не про борщ. Золота галицька провінція

600.jpg

Трудовач: брама в Гологори. Золота галицька провінція

600.jpg

Трибухівці – костел при гостинці. Золота галицька провінція

600.jpg

Тартаківські тарапати. Золота галицька провінція

600.jpg

Бойківське пограниччя. Золота галицька провінція

600.jpg

Бережанська Швейцарія. Золота галицька провінція

600.jpg

Бучач: Ратуша, Пінзель і голуби. Золота галицька провінція

600.jpg

Ходою Сковороди – у Вижняни. Золота галицька провінція

600.jpg

Долина Зубри. Золота галицька провінція