Дрогобич. Велика хоральна синагога – відроджена пам’ятка. Золота галицька провінція
09:28, 28 жовтня 2021
Один з, на жаль, нечастих випадків, коли пам’ятка архітектури не лише відреставрована, а й повернута до життя, можна побачити в реальності у цікавезному і давньому Дрогобичі. Трохи більше двох років, як Велика хоральна синагога – одна з найбільших і найкрасивіших у Східній Європі, знову перетворилась на храм, залишивши позаду згадку про румовище, якою вона була протягом останніх десятиліть
В оглядинах величної божниці мені товаришував тутешній екскурсовод, перекладач, журналіст та мій приятель Леонід Ґольдберґ. Він годинами може розповідати про Дрогобич та багату історію міста.
Євреї з давніх давен оселились у багатому сіллю Догобичі, значну частину населення міста становили мешканці юдейського віросповідання. У Дрогобичі було кількадесят синагог. Але усі вони не могли вмістити вірян і у 1842–му році розпочалось будівництво Великої хоральної синагоги. У всій красі божниця постала у 1865–му. Проєктантам храму взорувала синагога в німецькому місті Касселі.
Дві світові війни не минули безслідно для синагоги. Гітлерівці тримали в ній коней. Після Другої світової і знищення єврейської частини населення міста, синагога уже не відродилась. Спершу тут був склад солі, потім совіти у велетенській споруді влаштували меблевий магазин. Щоб вантажівки могли заїжджати просто у приміщення, було розібрано стіну, крім цього, проламавши перекриття, в колишній синагозі змонтували ліфт.
Наприкінці 80–х мені не раз доводилось бувати в Дрогобичі і я пам’ятаю величезну пошарпану споруду з викришеною червоною цеглою у центрі міста, що розпачливо сліпала віконцями на сумну довколишню реальність. Через десятиліття ситуація ще більше погіршилась і стала просто розпачливою. Усе йшло до того, що чудовий зразок сакральної архітектури Галичини перетвориться на румовище. Невелика єврейська громада не мала коштів на відновлення, а місту було не до того. Але дива бувають! Знайшовся благодійник, на гроші якого диво–пам’ятка нині постала у всій своїй красі.
Леонід із захопленням та зворушенням розповідав про історію відновленої божниці, а я, насичуючись простором та світлом у велетенському залі синагоги, думав про те, як легко і просто можна перетворити творіння людських рук і душі в купу цегли, і яких величезних зусиль вимагає повернення пам’ятки до життя...
