Дрогобич – місто, в яке хочеться повертатись
15:00, 17 жовтня 2022
Навідуючись в старовинний Дрогобич, наче потрапляю в місто своєї юности, з яким майже не мав сродних зв’язків дуже давно. Але це місто, в яке завше хочеться повертатись.
Осінь обсипала мене золотими талярами підкарпатського бабиного літа, я спацерував містом Юрія Дрогобича, Івана Франка й Бруно Шульца й набувався красою і простором.
Колись у 1984-му році приїжджав сюди з Борислава, де починав свою журналістську службу, на живе пиво, яке продавалось в тьмавих фляшчинах по 0,33 і після 4—5 діб уже скисало, скидаючи на дно дріжджовий осад. Так між іншим, а ви хоч раз виділи скисле сучасне пиво? Так отож - се розмова про натуральність...
А ще для мене Дрогобич тоді був живим і говірливим Містом! Палацики, вілли, костели, церкви, синагоги, регулярна міська забудова і густий запах кави... Зараз цього ще більше і доброї якости.
І пам’яток стільки, що під час мандрівки трафляє в саме серце музейна хороба, але кава в поміч.
Тут так багато історії, воєн, страждань і могил, що воістину віриш, се Місто вічне — від Горішньої брами аж до Почаєвичів.
А ще Дрогобич — чи не найстаріше робітне місто Галичини, а мо’ й всієї Руси. Понад шість століть жупники випарювали тут сіль. І досі виробництво соли не припиняється. Нині це актуально, як ніколи.
Сіль завше була в ціні і на ній добре заробляли, відтак у Дрогобичі не занепадало мистецтво і будувались розкішні храми. Європейська перлина Галичини — церква святого Юра із дивовижним вівтарем та мальовидлами на стінах. Але не менш вражаюча дерев’яна Воздвиженська церква, просілі двері в яку я ледве відчинив.
А ще ж є велетенська відреставрована синагога, старовинні цвинтарі, шляхетний ґотичний костел і купа дрібніших історичних та архітектурних смаколиків...
Дякую місту за дрогобицьку ковбасу, сіль і хліб, гостинне високе небо, крислаті склепіння храмів і розкішні мальовидла в них, за нечутні кроки літературних героїв старою дрогобицькою бруківкою і волаючу німоту давніх цвинтарів, які мають що сказати кожному, хто торкнеться могил...
Дрогобич не відкривається нахрапом. Тут треба провідника. І доста часу. І живі власні спогади. Як от маю я, коли знайшов старовинний напис на церкві Юра — "Волошин родом тутеши".
