Долиною Золотої Липи. Золота галицька провінція

14:49, 13 вересня 2021

1920.jpg

Мандрувати восени Опіллям легко – як дихати. Дорога стелиться під ноги, сонячний серпанок огортає все довкруж, спеки немає, простори ваблять мальовничими картинами, що вартують пензля доброго художника

voloshyn.jpg

Богдан Волошин

публіцист

Ми з друзякою Ільком Лемком вирішили перейтись вздовж симпатичної річечки Золота Липа. Вийшли з маршрутки за Дунаєвом і почимчикували широким трактом у бік Рекшина, перетнувши уявну межу між Львівщиною і Тернопіллям. Перед селом вздріли в хащах старовинну фіґуру Яна Непомука, до якої годі було дістатись. 

Селяни трохи косо на нас зиркали, бо довкруж усі, хто міг тримати лопату в руках, копали картоплю. І лиш двоє подорожніх руйнували іделічний образ ранньої осені, бо збір урожаю – це святе.  

Одразу за Рекшином починались Стриганці. Тут симпатична церква у терезіанському стилі із цікавою дзвіницею, в нішах якої є дві дерев’яні фіґури святих. Перехрестились і рушили з Богом.

Далі дорога простелилась широкою дугою через розлогу долину і вперлась у село на пагорбку. Біще! Я читав про відновлений оборонний костел у цьому селі і мріяв його побачити. І він виправдав усі мої сподівання! Велична оборонна споруда із бійницями на піддашші, з розкішним порталом та вежею–донжоном, вразила могутністю та суворістю. Якби не хрест на дзвіниці, то костел можна було прийняти за справжню фортецю. Оточений високими валами, він і був твердинею, що рятувала тутешній люд під час нападів ординців.

Важко повірити, але ще десять років тому храм стояв без даху, а на його склепіннях ріс справжній молодий ліс! На щастя для давнього костелу знайшлися доброчинці, за кошт яких його було чудово відреставровано і тепер храм є правдивою окрасою долини.

Сонце підіймалось все вище, час було полуднувати і ми тихенько сіли пообідати в затінку старої тополі. Над луками та полями шугали тисячі ластівок, десь в далечині деркотів тракторець, іржали коні – буколістична картина тішила око миром і супокоєм. За спиною залишили уже з 15 кілометрів, але до запланованих Бережан було ще далеченько. Десь тут мав бути великий став біля села Жуків, принаймні на мапі такий зображений, але так виглядало, що хтось його від нас замаскував...

Взяли праворуч, перешли мостом через Золоту Липу і піднялись на високий пагорб у село Підлісне. Аж тоді побачили і став, і Жуків над ним, і Бережани на овиді. Але, щоб потрапити на гостинець, який провадив до власне Бережан, ще треба було добряче натрудити ноги.

Минувши греблю і помилувавшись широким плесом ставу, увійшли в Гиновичі. Село наче вимерло – лише якийсь хлопчисько на майдані катався на роверку. Я його й запитав як вийти на Бережани – більше не було в кого. Але хлопчисько виявився добре обізнаний на місцевій географії і скерував зарослою вуличкою на поморянський гостинець. Та ліпше нам було йти якоюсь іншою дорогою, бо доста ямкуватим асфальтом гонили з божевільною швидкістю різноманітні автівки – вітром картузи здувало. Але ніц не зробиш, тримаючись узбіч, чалапали зморені сонцем і дорогою до Бережан...

Як відомо – останні кілометри найважчі. Але їх все одно треба пройти. Ноги уже поскрипували, в роті пересохло, а бережанського замку, під стінами якого ми не раз частувались, все ще не було видко. Проте, впертим доля помагає і ми таки дістались міста. Купили квитки до Львова і посунули на свою лавицю біля замку. 

Ні з чим незрівнянне задоволення простягнути натомлені ноги після майже семигодинної безперервної ходи зеленими опільськими пагорбами! 35 кілометрів за плечима. Але наші зусилля не були марними. Галичина зблизька зовсім не така, як з вікна автівки чи маршрутки. Відкривати рідний край, пізнавати його таємниці треба пішки, якщо, звісно, дозволяє здоров’я. Я це роблю. І робитиму, поки ноги носять...

IMG_7429.JPG
Усі фото: Богдан Волошин

Схожі матеріали

600.jpg

Борщовичі – село не про борщ. Золота галицька провінція

600.jpg

Трудовач: брама в Гологори. Золота галицька провінція

600.jpg

Трибухівці – костел при гостинці. Золота галицька провінція

600.jpg

Тартаківські тарапати. Золота галицька провінція

600.jpg

Бойківське пограниччя. Золота галицька провінція

600.jpg

Бережанська Швейцарія. Золота галицька провінція

600.jpg

Бучач: Ратуша, Пінзель і голуби. Золота галицька провінція

600.jpg

Ходою Сковороди – у Вижняни. Золота галицька провінція

600.jpg

Долина Зубри. Золота галицька провінція