До витоків Боберки. Золота галицька провінція
10:53, 24 січня 2022
Не належу до особливо впертих першовідкривачів, бо ніколи собі не ставив це за мету, але часом трапляється, що несподівано для себе знаходиш щось таке, на що не сподівався. Недавно ми з друзякою Мирком натрапили на витік симпатичної річечки Боберки
Вона дуже невеличка – якихось 32 кілометри до впадіння в річку Луг, але протікає повз мальовничі опільські пагорби, вкриті лісами. Зрештою, ми спеціяльно не шукали того загадкового місця, звідкіля витікає річечка, але воно якось само знайшлося.
Крутим узвозом з гостинця ми минули засніжені обійстя Шпильчини і вийшли в розлогу долину, по інший бік якої ледь виднілись червоні дахи Волового. Уже за межею села побачили річечку, на березі якої стояв дерев’яний межовий хрест. Здавалось, що цей потік з’явився нізвідки, бо впирався в такі страшні хащі, в які б ніколи не поліз, бо годі було б продертись. Тож ми перешли на інший бік річки і попрошкували вздовж межі, що оперізувала велике розоране поле.
І раптом виявилось, що річечка не хоче нас покидати і теж тече собі вздовж нашої стежки, наче запрошувала до місця, звідкіля бере свій початок. На рівнині скуту кригою Боберку було добре видко, інша справа у лісі. Річечка перетворилась на струмок, що виблискував поміж деревами. Кволий потічок то зникав, то знову з’являвся на очі. Ми ще трохи перейшлись вздовж нього, аж поки він не зник остаточно...
Отут, посеред лісу, можна було б й поставити якийсь знак, що повідомляв – звідсіля бере початок маленька річка із чарівною назвою Боберка. Але нам це було не важливо, очевидно як і тутешнім селянам, які їздять в довколишні ліси по дрова...
Але знаєте, мені несподівано стало приємно від усвідомлення того, що я теж спромігся зробити географічне відкриття – випадково надибав витік річечки. Принаймні для себе.
