Дністрик. Галина Пагутяк

Що вже казати про витоки Дністра, однієї з найголовніших артерій України. Я бачила Дністер у Журавно, Розвадові, Миколаєві, Самборі, СпасаЛьвівська область, але його початок у селі Вовче на Турківщині — то було щось інше. Я була не готова зустрітися раніше з цим дивом народження ріки, навіть не гідна того, що для туристів лише привід сказати "я там був/була" і продемонструвати селфі, як доказ. На гору, звідки починається Дністер, веде п’ть доріг. Одна з них стала моєю.

Вовче колись звалось Дністрик, що означає одне: люди усвідомлювали вагомість для світу крихітного джерельця, загубленого між складок гори, порослої ялицями, хоч оселилися внизу. Століттями це було село Дністрик, а потім прийшли татари, і село допоміг захистити священник Вовчанський, тут є ще доунійна церква. І нібито на його честь село перейменували, а частина людей заснувала Дністрик, там, де насправді немає Дністра. Така місцева легенда. Християнський Бог виявився сильнішим за богиню води. Насправді коріння християнства і язичництва так переплелося, що тільки зміцнило цю землю. Вона не втратила ні форми, ні змісту. І зараз до джерел на Спаса чи Водохреща приходять священники з парафіянами, аби поблагословити воду і набратися від неї сили й здоров’я. Приходять і сюди, але не наважилися поставити хреста чи капличку, а раптом піде щось не так, і вони порушать якийсь невідомий закон Всесвіту.

Навряд чи можна додати більше святості найсвятішому джерелу України, бо ж Дніпро починається не в Україні. Скромна криничка з дашком, з якої по металевій трубі в жолоб витікає струмінь води, завтовшки з мізинець. Це викликає зворушення, подібне до того, яке буває, коли бачиш маленьке дитятко і мимоволі посміхаєшся до нього. Дитятко Дністрик, яке біжить вниз, набираючись сили, щоб на 1362 кілометрі влитися у Чорне море. Уявіть собі, що було би, якби це дитя не народилося, якою була б Україна і Молдова без Дністра, наскільки це вплинуло б на історію краю. На Дністер чи Дніпро ніхто не дивився під таким кутом зору, хоча у нас люблять вигадувати альтернативну історію. Дністер не розділяє Україну, як Дніпро чи Збруч, він об’єднує, радо притягуючи до себе інші ріки, які змінюють ради нього свою течію, а він змінює свою відповідно до магнітних полів Землі, яка є його матір’ю, і Місяця, який є його батьком.

У XVII столітті відбувалися невідомі нам зміни в цьому магнетичному полі, й зникло дуже багато рік та озер. Щось подібне відбувається у ХХІ-му, яке цілком може виявитися одним із найтрагічніших століть в історії людства: зміна клімату, війни, епідемії, голод. У XVII столітті людський фактор не мав ще значного впливу на довкілля, а зараз він неабияк поглиблює кризу, й комусь здається основною причиною наших нещасть. Це почасти вірно, однак природа здатна до саморегуляції і зцілення, її не вдасться повністю підкорити людським захцянкам.

Довкола джерела розташовані дерев’яні альтанки, де люди можуть відпочити, сховатися від дощу, і навіть розпалити невелике багаття. І це доречно, бо гора висока і підніматися на неї довго. Мені знадобилося на це півтори години. А далі все залежить від того, чи ти будеш шанобливо ставитися до цього безперечно святого місця, чи… Самі знаєте, як часом поводяться наші українці на природі.

Я розповіла своїм супутникам-провідникам, які тут народилися, історію одного мандрівника по пустелі Сахара, який випадково пролив воду у пісок. На його очах з піску виткнувся паросток, почав тягнутися вгору, пустив листочки і увінчався квіткою. Все це за кілька хвилин. Якщо маєш у собі бодай гірчичне зерно добра, то одного разу навіть найчерствіша людина може прокинутися і змінити своє життя на краще. Не треба довгого шляху еволюції, сприятливих обставин, об’єктивних та суб’єктивних передумов. Іноді це просто маленька подія, яка запускає механізм інших подій. Медитуючи над маленьким джерелом, з якого починається велика ріка, можна збагнути українське диво спротиву, учасниками якого є наші сучасники. І прощаючись з Дністриком, мої супутники, вже посивілі чоловіки, сказали не соромлячись: "До побачення, Дністрику! Дякуємо тобі! Чекай нас знову". Думаю, вони не вперше так кажуть. З цим благословенним місцем їх пов’язує коріння роду. Ця вода така ж чиста, як і та, що пили їхні пращури. А вже у прадавньому селі Спас на Самбірщині Дністрик називають Дністром.