Чортові скелі без чортів, але з альпіністами. Золота галицька провінція
10:23, 17 лютого 2022
Одне з найулюбленіших місць відпочинку львів’ян ось уже понад 150 літ є так звані Чортові скелі поблизу Винників. Добиратись до них відносно легко – доїхати маршруткою до зупинки “Озеро”, перейти гостинець, піднятись на досить круту гору, вкриту лісом і за якихось 20 хвилин уже відпочиватимете в затінку скелястих кам’яних веж.
Але я завше обираю інший маршрут: пішки спацерую колією до дріжджзаводу і потім мене поглинає буковий ліс. Лісова дорога провадить по усьому хребетику і за кілька кілометрів виводить до скель. Люблю тут бувати. Настільки, що на другий день після весілля ми з дружиною вибрались на скелі, щоб подивитись як заходить сонце десь там, за невидимими львівськими вежами та дзвіницями. Неймовірно романтична місцина! Навіть попри її назву.
Кажуть, що Чортовими ці скелі стали, відколи якийсь чортяка вирішив кинути велетенський камінь на церкву Юра, але не розрахував час і його зупинив голосистий когут, що віщував ранок, а чи церковний дзвін – і той кинув каменюку, відтак й утворились ці скелі. Але історики спростовують цю легенду і пропонують більш реалістичну версію назви – Чотові скелі. Бо ще з княжих часів тут на чатах стояла варта, що пильнувала підступи до Львова.
На підтвердження цієї теорії львівські археологи знайшли при розкопках чимало артефактів княжої доби. А ще виявили цілком неймовірну знахідку - сліди мисливського табору, якому понад 25 тисяч років! Уявляєте, 25 тисячоліть тому прадавні львів’яни полювати у цих горах на мамонтів, левів і печерних ведмедів! Щоправда, тоді вони ще не знали, що є львів’янами, бо й Львова не існувало. І не лише його.
Тутешні місця не раз ставали ареною історичних битв із різними завойовниками. Аж поки уже в більш–менш мирний час не перетворитись у звичайну каменоломню. Тут лупали камінь для замощування львівських вулиць та будівництва будинків.
Нині це затишне та мальовниче місце приваблює любителів–скелелазів. Скелі мають до 20 метрів заввишки, тож є чудовим полігоном для альпіністів. Їх тут буває досить багато, особливо вихідними. А ще приходять великі товариства відпочити “на природі” та посмакувати м’ясивом, зготовленим на живому вогні.
Але я більше люблю тут бувати у будній день, коли від скель відлунює лиш шум вітру, що бавиться кучерявими чубами старих буків та сипле багряне листя осіннім надвечір’ям. Та найкраще на скелях взимку, коли тут зазвичай нікого немає. Просто слухати тишу і насолоджуватись спокоєм та природою, сьорбаючи запашну каву з термоса...
