Чому на вантажних відділеннях взимку так багато шин? Софія Козлова

12:18 сьогодні, 19 листопада 2026

сонях

Від початку повномасштабного вторгнення Софія Козлова паралельно з мистецькою діяльністю почала займатися волонтерським центром із виготовлення маскувальних сіток. "Я дивлюся на лист очікувань на сітки й розумію, що всі ці люди чекають свого маскування. Найчастіше черга сягає двох місяців. Найбільше сил дає команда поруч — саме завдяки сміху й пісням ми вже майже чотири роки плетемо разом. Я мрію, щоб кожна людина хоча б раз на місяць приходила в наш волонтерський центр і сплітала квадратний метр маскування", — ділиться тим, що їй додає сили Софія Козлова.

У новелі, що увійшла у збірку Voices of Defenders vol.2, авторка ділиться історіями своєї волонтервської діяльності. 10 розповідей від 10 волонтерів та волонтерок вийшли друком та в аудіоформаті. Текстову версію новел публікуємо на сайті "Локальної історії". 

Копія _IMG_3209.jpg_

Софія Козлова

волонтерка

З любов'ю до тих, хто продовжує.

Сиджу на сітці. У волонтерському центрі сьогодні не людно, бо ми готуємось до відправки. Чекаю коли Бодя заведе акумулятор, що періодично здихає на морозі. Сітки скручені в рулони завбільшки з велику ковдру. Їх близько десяти і я рахую скільки разів мені треба буде повернутися, щоб це все перенести. 

На останню відправку в році у нас є традиція — складати всі сітки у велику ялинку і робити загальне фото. В грудні вже починається сезон сіток "брудний сніг" (білий з коричневим), тож наша "ялинка" схожа на вирваний шматок зимової ріллі. 

Часто люди бояться наступити на сітку, коли вона розкладена на підлозі. Дивлюся на це з усмішкою. Через кілька днів вона буде валятися в бруді, під дощем, десь під обстрілами. А ймовірно взагалі згорить. Твої домашні капці точно не зашкодять.

Хоча може це підвид поваги до своєї роботи…?

Два роки тому, коли кількість людей у волонтерському центрі стрімко скорочувалася, ми почали акцію з видачею сіток на «домашнє опрацювання». Береш собі додому дерев’яну раму, натягуєш на неї сітку і десь між вигулом собачки і приготуванням вечері встигаєш зробити маскування для чверті стандартного пікапу. Зручно, мобільно. Потім ми з’єднуємо багато маленьких шматочків між собою і виходить одна велика сітка. Таким чином вже більше двадцяти людей плетуть свої внески вдома, на потіху своїм хвостикам. Особливо котам — це ж ідеальна можливість залізти по сітці кудись під стелю, як павучок. Або сховатися в купі нарізаних стрічок, біснуватися, розносячи їх хатою, а потім ще й частково погризти натягнуту основу. Всім котячим психологам-розробникам іграшок взяти до уваги!

Копія _IMG_0735.jpg_

Софія Козлова

Усі фото надала авторка

В європейських музеях бачила переносні складні стільчики у людей, щоб можна було присісти в будь-який момент. З відправкою сіток майже так само — завжди є на що сісти, поки чекаєш машину. 

Мені подобається їздити на пошту в таких трохи раритетних авто з радіо. На шкіряних потертих сидіннях. Я наче не просто на пошту їду, а "вирішувать дєлішкі". При повертанні ключа вмикається магнітола.

"Радіо Джаз...бути собою"

Весь багажник машини заповнений сітками і коробками. Коричневі скручені рулончики схожі на грудочки землі, перекочуються, коли машина підстрибує на вибоїнах. Так виглядає город, коли мій дідусь зорує його трактором навесні. За важкими залізними плугами тягнуться залишки минулорічних корінців з кукурудзи, волога земля підіймається наче шоколадний бісквіт. Крізь відкриті двері в кабіні трактора пробивається запах чорнозему. Дідусь дає мені порулювати, поки бабуся не бачить. І я знову маленька.

Ніколи не справляюся з візочками на вантажній пошті, ті колеса мене не слухаються. Юра переносить купу наших коробок і сіток, поки я займаю чергу. Вони не вміщаються на візок і доводиться складати на підлогу.

Чому на вантажних відділеннях взимку так багато шин?

Черга рухається монотонно, люди розтягуються в довгу лінію попід дерев'яними рядами ящиків. Нас вже тут впізнають. Буває пропускають без черги. Частіше ні. А якщо і пропускають, то доводиться терпіти незадоволені репліки всіх інших в черзі. Мабуть, складне крісло того чоловіка перед нами розвалиться, якщо його терміново не оформити. 

Номер відправника. Номер отримувача. Оператори вже навіть не питають, що ми відправляємо. За чотири роки вони вивчили наш асортимент і мій номер телефону.

З кожною відправкою все більше вивчаю географію. Хоча більшість і так на один напрямок. Вже знаю номери вантажних відділень в кожному великому місті Донеччини, Харківщини і Дніпропетровщини.

Мої найулюбленіші це "степові" сітки: суха трава і трохи землі. Іноді я відходжу на кілька метрів від рами і наче бачу, як гойдається ковиль, коли йдеш степом. Я ніби знову їду з мамою по лівому березі на дачу, а вітер патлає моє волосся крізь відкрите вікно. "Радіо Джаз...бути собою". В спогадах виринає запах сояшниковоїТак називає соняшники моя бабуся олії і стоїть в моїх ніздрях тягучим припахом насіння. От що значить — своя маслобійня. Вздовж городу довший ряд високих деревовидних квітів. Настільки високих, що я не можу дістати до них і стрибаю. Бабуся сміється:— Я ще з боку дороги посадила, подивись як гарно взійшли.

Жовті голови хитаються від вітру біля паркану. Гарно в’ється хміль попід височенними сояшниками, які постійно обсідають горобці. З берега доноситься запах стоячої води. Такий специфічний — трохи свіжий і солодкий водночас. До берега рукою подати. І так ідеш собі через ліс, по піщаній дорозі, через сосни і акації, які місцеві ще не встигли "порізати" на опалювальний сезон. А повернеш на інший бік — степ. Степ без кінця і краю, вицвілиий, сонячний, повний маленьких кольорових вкраплень дикого гороху і петрового батога. Ви знали що з його кореню роблять цикорій?

Слухайте новели зі збірки "Voices Of Defenders vol.2" за посиланням

Гортаю список відправок в пошуках наступного потрібного телефону. Пора заводити якісь органайзери, починаю вже плутатися в тих посилках. Одна з відправок з трьома сітками їде на звичайне відділення, бо поряд немає вантажного. Доводиться розбивати на три посилки. Приблизно рахую наскільки ми виходимо за сьогоднішній бюджет. 

Я отримую запити на робочу сторінку центру майже кожен день. Іноді це одна сітка на пікап, іноді це велика сітка на бліндаж і окопи, а іноді це п’ятдесят сіток. Завжди відчуваю шалену провину, коли мені треба повідомити військовим, що чекати сітку доведеться більше місяця. Деякі справедливо обурюються. Але як пояснити, що так всюди? Що попит перевищує пропозицію і нинішні можливості. Що черги на сітки у волонтерських центрах переповнені, що ходить плести групка з двох десятків людей, а цього недостатньо. 

Будь-який проєкт з амбіціями на довготривалість має заменеджеритись і раціоналізуватися, щоб не зникнути. Мені пощастило на магістратурі мати курс з менеджерства проєктів. Для практичного огляду на курс вирішила далеко не ходити, а обрати своє життя сітки. Настільки прикладними завдання для семінарів ще не були. Раціоналізація процесу проходила чудово, місія-ціль придумані, план був прописаний в найкращих табличках Ганта, висновки зроблені, навіть проведена робота над помилками. Покроково, завдяки всім табличкам, ми з командою почали вкладатися в усі терміни і (о, чудо) навіть встигати задовільнити ВСІ запити (поки динаміка не впала через свята, принаймні). Все йшло прекрасно і навіть мої не найулюбленіші бюджети в Excel виглядали так просто і райдужно. Але семінар про роботу з ризиками був моїм каменем по голові, відром води і снігом влітку одночасно. Бо одна річ підсвідомо розуміти можливі ризики для проєкту, інша річ їх раціоналізувати, прописувати, оцінювати. 

Максимально намагалася згадати всі загрози і що може зазвичай піти не туди. Як прописати в ризиках, що кінцевий продукт може бути вже не потрібен? Як оцінити за шкалою ймовірність того, що абонент вже не відповість?

"Привіт сітки забрав) в нас 
якраз виїзд думав сфоткатися 
по формі красівими перед 
виїздом але в нас злива, тому 
сфотографуюся по поверненні 
через 5 днів" 

По спині гуляє вітер, позаду купу людей з червоними поштовими візками та шинами. Навколо поля з картону і скотчу. Чому на вантажних відділеннях взимку так багато шин?

Перераховую чеки, стоячи в черзі на оплату. Стрічка скріплених чеків схожа на серпантин на ялинках, який ми закидували в дитинстві.

В дитинстві маскувальні сітки сприймалися по-іншому. Мене часто питають чому саме сітки перші прийшли мені в голову того спільного для всіх лютневого ранку. І я згадую короткими уривками фізкультурний зал моєї школи, розвішану посередині довгу волейбольну сітку, на яку мами моїх однокласниць зав’язують білі і зелені стрічки. Вечір, нам холодно і ми (діти) хочемо додому. Мами щось ріжуть і нав’язують, а сітка опускається від тяжкості наших порізаних дитячих речей. Чомусь білого і зеленого кольорів. І мені навіть здавалося, що я чую на фоні вибухи. Через вісім років я знову буду різати свої речі. І речі ще сотні людей, які приносять їх у вже наш волонтерський центр. Ідея про його організацію виникла 24-го лютого, коли навколо всі бігали та метушились, а мені хотілось сісти й "відчути землю під ногами". Тоді я написала в наш гуртожитський чат, що збираю в своїй кімнаті речі зелених та коричневих відтінків. Так ми з сусідкою Настею різали на моєму ліжку перші стрічки для сіток.

Вже наступного дня ми домовилися, що організуємо плетіння в одному з великих приміщень на першому поверсі. Звичайно, там не було нічого облаштовано. Тому нам довелося будувати всілякі химерні конструкції з дошок. Перший час ми плели на підлозі, в позі креветок, так що не було видно паркету. Цю кімнату тоді всі називали "світлиця". Ми її досі так називаємо.

Я поширила в інтернеті інформацію про те, що ми шукаємо матеріали, написала номер. З того моменту кілька тижнів у мене безперестанно дзвонив телефон — люди приносили одяг, тканину, джгути. Деякі дзвонили навіть вночі. Приносили дуже багато всього, тому, крім тканини потрібних кольорів ще були: взуття, пряжа, дуже багато чоловічих підштанників, купа мережевих трусів, сітки проти птахів, шнури для шибарі та багато зеленки. Словом, люди несли все, що могли, аби допомогти. Скільки ж кофтинок розпороли за цей час мої руки. Скільки порізаних ковдр, футболок і штор львів’ян прикривали потім позиції і пікапи. "Моє хобі" (як колись назвав один викладач) має вже певну тяглість.

В лоточку навпроти пошти, з дивною назвою — "Борода", беремо каву. Саморобні лавочки з піддонів розташовані якраз так, щоб бачити все поштове відділення. Беру печиво з передбаченням — мене це тішить, це нагорода за сьогоднішній день. Напис: "Люди не зустрічаються випадково".

Це завершальний ритуал. Почуття, що ти щось зробив. Точніше хвилинна радість, що ти щось зробив. В цей момент думка "я роблю недостатньо" трохи притуплюється за кількістю ТТН, які ще треба всім надіслати. Кожна відправка тільки нагадує про те, скільки ще попереду.

Повертаюсь у волонтерський центр. Дівчата зробили каву з вершками. Хлопці крутять станок для порізки матеріалу на стрічки. Основа поступово заплітається кольорами сухої трави, багнюки і опалого листя. З колонки лунає якийсь навіжений сихівський плейлист Тетянки, в перемішку з польським репом. Захід сонця підсвічує прапори, що висять на стінах і вікнах, які військові підписали і надіслали нам як подяку. На столі стоїть домашній пиріг. Іноді жартую, що сиджу на сітковій дієті: булочки, печиво і пироги в перемішку з кавою.

Я люблю це місце і цих людей.

Робота активно кипить. Кожну хвилину маленька стрічка заплітається, щоб стати частиною важливого маскування.

"Радіо Джаз...бути собою"

"Voices of Defenders" — це тривалий українсько-данський проєкт, покликаний підтримувати творців суспільних змін в Україні: молодих захисників та військових волонтерів. Команда YMCA Lviv здійснює його разом із KFUM og KFUK i Danmark за фінансування CISU (Civil Society in Development) Данії.

Схожі матеріали

600

"Сучасний Шевченко — це культ здорової людини", — Михайло Назаренко

600

Середньовічний лицар на війні

плажка 1

Дві долі, один ворог: історія роду Сивеньких від УПА до ЗСУ

600

Юрій Юзич: "У 1930-х усі, крім одного, крайові провідники ОУН були пластунами"

obkladunka Sydun 800x500.jpg

Як зростав російський імперіалізм | Данило Судин

Jurij Prohasko 600.jpg

“Кожне покоління українців має травму від росіян”, – психоаналітик Юрко Прохасько

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

7428a96b-2cd4-42a6-a350-b646e20708aa

Позивний "Кнопка". Ірина Васечко