Мій шлях від подільських та галицьких Гербуртів до їхньої колиски проліг через Польщу, Моравію та Німеччину. Щойно завершилася подорож, яка тривала майже 20 років. Це здається вам багато? Але, щоб стати з простих підневільних селян лицарями і будівничими, Гербуртам знадобилося одне покоління. Щоб стати магнатами Речі Посполитої — два століття. Щоб стати патріотами Речі Посполитої — триста літ, щоб стати на захист української ідентичності — 400 років. А скільки потрібно часу, щоб нині стати українцем в Україні? За 30 років не стали, може, як за Біблією, потрібно сорок?
Я намагалася побувати в усіх краях, що пов’язані з родом Гербуртів — моравських лицарів, які пустили коріння в українській землі, ставши політиками, істориками, філософами, священниками. Їхня кров змішалася з українською кров’ю. Українки — матері та дружини Гербуртів — мали на них великий вплив. Мати Яна Щасного Гербурта — Катерина Дрогойовська походила з української шляхти, дружина — княгиня Єлизавета Заславська з роду Острозьких. Саме Яну Щасному належать слова "Не може так бути, аби в Русі та не було Русі", це звучить актуально й у наші часи.
А протопласт роду Герборд з Фульмапомер 1280 року з двома синами Йоганом і Екриком був викуплений з монастиря Моленбек у Вестфалії відомим єпископом Бруно1245-1281, який мав замок неподалік у Шаумбурзі, де досі є монастир. Його святість розгледіли в майже рабові Герборді щось особливе. Статус Герборда і його синів був невисоким — найманці. Але за короткий час ці найманці збудували один із найбільших замків у Сілезії, заснували село Фульштайн у Моравії, і отримали за вірну службу чималі маєтності. Тепер це Богушов. Замок я бачила минулого року, від нього мало що залишилося, але герб лицарів Гербуртів — яблуко, пронизане мечами, є також і гербом Богушова. Тут про них пам’ятають. Як і в Добромилі, місті, яке Ян Щасний любив найбільше з усіх своїх володінь.
Нащадки перших Гербуртів побудували чотири замки в Україні, я маю на увазі ті, які пов’язані з їхнім родовим іменем: два в Добромилі, один у Кудринцях і ще один у Фельштинітепер Гвардійське на Поділлі. Вони були залучені до управління найвідомішими українськими замками — в Олесько, Меджибожі та Кам’янці-Подільському. Вони привезли з Моравії будівничих і ткачів, розбудовували і захищали край упродовж 400 років, а в XVIII столітті рід зник, як і інші давні шляхетські роди. І їх пам’ятають всюди.
Однак колиска роду Гербуртів — це як джерело, яке потрібно побачити. Неподалік від Гамельна, є село Айсберген, частиною якого був Фульмщо означає болото. Монастир, у якому сталася знаменна подія — початок лицарів Гербуртів, за чотири кілометри від Фульма, збудований у 986 році шляхтянкою Гільдбург. Там чудові родючі землі, де зараз ростуть пшениця, кукурудза і ще всяка всячина. І багато садів. В Айсбергені живе всього 300 мешканців. Я розуміла, що слідів ХІІІ століття не залишилося, але історію, як казав французький вчений Фернан Бродель, можна відновити з краєвиду. Ми з моєю дочкою — історикинею Владиславою Москалець, пройшли під спекою 23 кілометри, бо в неділю туди нереально потрапити, і з монастиря, який зараз він належить лютеранам, дійшли до Айсбергена. І сталося диво! Посеред села стоїть церковця, збудована тоді ж, коли й монастир. Чудесна, біла, відреставрована і завжди відчинена, як і всі храми Німеччини. У цій церкві брав шлюб Герборд (ім’я дружини невідоме), тут, можливо, приймали перше причастя його сини. І поховані тут лицарі, вже пізніше. А Герборд із синами похований у першому ж збудованому ним замку у Фульштайні, навіть добре збереглася надгробна плита Екрика з його портретом у лицарських обладунках.
Фульм навіть не знає, що на його честь названо три містечка, і не пам’ятає Герборда, який може гнув спину на полях чи доглядав коней, щоб потім тріумфально покинути місце свого народження верхи, у лицарських обладунках.
Навіщо я все це розповідаю? А для того, щоб розуміти історію, причинно-наслідкові зв’язки, мотиви вчинків, потрібно не лише сидіти в архівах чи бібліотеках, а й бувати на місці подій. Тепер я знаю, де знаходилася і як виглядає бібліотека університету Інгольштадту, де юний Ян Щасний Гербурт сидів, поки його кузени розважалися у корчмі. І знаю, як виглядала ота корчма. Ці два приміщення разом із кампусом зараз реставрують. Саме відвідини всіх цих міст, а був ще Краків, допомогли мені знайти на місці детальну інформацію, якої немає в бібліотеках. Тепер залишається все це перечитати і осмислити, адже з братами Гербуртами у XIV столітті прибули ті, чиї нащадки досі живуть біля Добромиля. Іноді мікроісторія зачіпає краще, ніж велика історія.
Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!