Спадкоємець Австро-Угорського престолу, який був потенційним український монархом. Огляд книжки "Червоний князь"

<p>Вільгельм Габсбург у вишитій сорочці, 1910-ті роки</p>

Більшості відомо лише про короткий період політичної діяльності Вільгельма фон Габсбурга у 1917-1919 роках, та не варто забувати, що королем України він прагнув бути і в 1920-х, і 1930-х та навіть у 1940-х. Для цього Вільгельм кидався в крайнощі, покладався на різних пройдисвітів, що обіцяли йому гроші та допомогу, і вступав у дивні союзи. Захоплює і дивує одночасно впертість Василя Вишиваного — людина щиро вірила в свою корону, попри те, що українська монархія — найменш ймовірний політичний сценарій, який міг бути, зважаючи на політичні реалії першої половини ХХ століття. Вірогідніше за українську монархію було абсолютно все — від соціал-демократії до диктаторського націоналізму.

Зазвичай пишуть, що Вишиваний — це Габсбург, що став українцем, ніби то це взаємовиключні речі. Однак це введення в оману. Василь Вишиваний ніколи не переставав бути Вільгельмом, адже перше без другого не мало жодного сенсу в його політичній діяльності. Бути Габсбургами на початку ХХ століття було складно. Сімейна ідентичність, сімейні інтереси, сімейні драми та сімейні імперії. Те, що працювало століттями до цього, раптом стало крихким. Світ кінця ХІХ століття зробив зіркою нову, дивну річ — національність, перед якою тьмяніли спадкові титули та династичні зв'язки.

Столітній девіз Габсбургів — AEIOU — що в різних варіаціях означав "Австрія є нашим домом" або "Австрія стоятиме до кінця світу" — тепер заграв національними барвами, ризикуючи зруйнувати сімейне, династичне поняття Австрії та імперії загалом. Модерний націоналізм та модерне кохання — ось що поставило хрест на сімейній столітній ідилії. 

Попри те, що малий Віллі виховувався як класичний Габсбург — домашня освіта, найкращі педагоги, велика вілла, щоденні церемоніали, знання багатьох мов та постійні подорожі — світ змінився. Це зрозумів батько Вільгельма — Стефан, який обрав для себе польську ідентичність. Батько — поляк, син — українець. Чому так? Насправді, попри антагонізм і сімейну трагедію, що спіткали цю гілку Габсбургів, і Стефан, і Вільгельм мали доволі схожі мотиви, тільки обрали для цих мотивів різні ідентичності. Навіщо Стефану Польща? Навіщо Вільгельму Україна? Рецепт наступний: 50% — щирої любові, захопленням історією та культурою, бажанням дати народам свободу та гідне життя. Що Стефан, що Вільгельм щиро любили обрані нації, і все своє життя поклали для них. А ще 50% — чистого розрахунку та турботи про "сімейний підряд". 

У добу націоналізмів імперії приречені. Це розумів Стефан, і це ще з підліткових років розумів Вільгельм. Тому треба працювати на випередження — і дати по Габсбургу кожній нації, що бореться за незалежність. Полякам — Стефана, українцям — Вільгельма. Імперії падуть, але Габсбурзькі монархії збережуться. Цинічно? Ні, прагматично. Вільгельм, з одного боку, більшість життя опонував батьку, і, врешті, це призвело до того, що син і батько не спілкувалися від 1921 року і аж до смерті Стефана у 1933 році. З іншого боку — Стефанів "полонізм" був role model для Вільгельма в його "українофільстві". 

Саме з польської літератури Вільгельм дізнавався про історію України. Класична історія — антагоністи, поганці, свавільні степовики Дикого Поля з роману Генріка Сенкевича "Вогнем і мечем" зачарували підлітка. Цю любов до  історичної Січі, до козацтва, Вільгельм-Василь спробує зробити реальністю у 1918 році, коли буде кілька місяців перебувати з Січовими Стрільцями на Запоріжжі.

Чи мав Василь-Вільгельм шанси стати королем України? 90% часу своєї політичної діяльності — навряд. Єдина можливість — літо-осінь 1918 року, коли ходили чутки про переворот і усунення від влади гетьмана Скоропадського. Василь Вишиваний тоді набув великої популярності серед вояків та селян Степової України, часто виступаючи адвокатом українців перед напівсоюзницькими, напівокупаційними австрійськими військами, що перебували на Півдні. Але Вишиваний (так само як і Скоропадський) не був тут повністю самостійним гравцем — питання зміни влади вирішувалося не тільки в Києві.

Попри союзницькі зобов’язання, стосунки між Німеччиною та Австро-Угорщиною були далеко не безхмарні, і німці не моли допустити приходу до влади в Україні австрійського Габсбурга. Попри всі розмови про опозицію Василя Вишиваного до гетьмана Павла Скоропадського, здається, ніхто в серйозних колах реально не розраховував на "габсбурзький" переворот в Україні, а Василь став заручником чуток, балачок та планів, що перетворилися на мрію всього життя.

Соціал-демократична УНР формації Винниченка/Петлюри, очевидно, ніякої монархії не передбачала, а далі відомо що — західні землі ввійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, а більша частина України стала УСРР/УРСР.

Десь тут закінчується "канонічна" біографія Вишиваного. Будемо відверті — після завершення Української революції Вільгельм Габсбург зникає з радарів наших сучасних уявлень про нього. А дарма, бо саме тут і починається найбільша драма людини, що планувала творити майбутнє, але, як виявилося, жила минулим. Від 1921 і аж до смерті у 1948 році Василь-Вільгельм кілька разів пробував поборотися за майбутню українську корону, попри те, що реальні шанси на це були мінімальними.

На початку 1920-х Вишиваний став частиною так званого "білого інтернаціоналу" — реваншистського руху деяких німецьких, австрійських, російських та угорських сил, що прагнули спровокувати продовження конфліктів у новій Європі, яка не влаштовувала країни, що програли у Першій світовій війні. У 1921 році Вільгельм фон Габсбург реально готувався до Великої війни за Україну — зібрав навколо себе вояків армій УНР та ЗУНР, що не прийняли союз Пілсудського/Петлюри, заручився "медійною" підтримкою Євгена Чикаленка, почав випускати власну газету, шукав "інвесторів" серед невдоволених німецьких кіл, що готові були фінансувати союзну Українську Державу. Василь Вишиваний вербував солдат по всіх таборах інтернованих, сподіваючись зібрати армію для звільнення України. Але не вийшло. Його випередили — Симон Петлюра та Юрко Тютюник, що організували Другий зимовий похід, провал якого остаточно поставив хрест на ідеї "зовнішньої" української армії, що має звільнити Україну від більшовиків.

Пізніше Вільгельм опинився спочатку в Іспанії, де спробував отримати підтримку від іспанських Габсбургів, а потім — в Парижі, який стане його домівкою на довгі роки. Саме тут Василь спробував відійти від політики, зайнявся бізнесом, опинився в руках авантюристів, уліз у величезні борги, і врешті зрозумів, що він нікому не потрібен, якщо він — не Габсбург. Саме в Парижі "Червоний князь" почне збирати кошти на боротьбу за своє майбутнє українське королівство, але опиниться в руках авантюристів та пройдисвітів, що зруйнують його ментальне здоров’я та, найголовніше — репутацію. У Парижі остаточно стане зрозуміло, що Вишиваний — людина минулого, дитя блакитної крові, вихований на ідеалах, що не працюють у жорстокому авторитарному світі 1930-х. Його використовуватимуть, ним маніпулюватимуть, він потрапить у величезні борги, зізнається з жінками та чоловіками сумнівних репутацій та повністю знищить свій соціальний капітал, втрапивши у великий грошовий скандал, намагаючись вчергове зібрати кошти на боротьбу.

У середині 1930-х років Василь Вишиваний розчарується в соціалізмі (ні у французькій, ні у іспанській "лівій" політиці йому не вдасться досягти успіху), підпаде під вплив фашистських ідей, а пізніше — і нацистських, змінить ідентичність, і знову стане Вільгельмом фон Габсбургом, австрійським німцем.

Складається враження, що з кожним роком колишній претендент на українську корону все більше підпадав під вплив різних груп та осіб — від французьких фінансових махінаторів до українських прихильників Муссоліні чи Гітлера. Схоже на те, що чим менша була вірогідність його успішної політичної кар’єри як українського Габсбурга (будемо відверті — у світі 1930-х така вірогідність була близька до нуля), тим більше Вільгельм кидався у різні крайнощі, можливо — перебував у відчаї та депресивному стані. Він чіплявся за найбільш мізерні можливості триматись на політичній арені — і для цього не гребував ні "брудними" грошима, ні заграванням із нацистами.

Зрештою колишній спадкоємець Австро-Угорського престолу, потенційний український монарх, командувач Українських Січових Стрільців та улюбленець українського селянства, перетвориться на агента іноземних розвідок, що поведе свою останню, відчайдушну, але безнадійну гру під час Другої світової війни і буде вбитий радянськими спецслужбами в застінках Київської тюрми. Василь Вишиваний загинув у місті, в кому ніколи раніше не бував, але якому віддав усе життя як столиці власної монархії, якої так і не сталось.

Вільгель фон Габсбург — людина, зіткана з протилежностей. Вічний бездержавник із мріями про сильну державу. Людина, що спробувала поєднати малопоєднуване — династичний націоналізм із нацією. Василь Вишиваний — це історія про перехід від монархії до модерності, який так і не стався. "Червоний князь" — так називали його через любов до "хлопської", а значить — соціалістичної української нації, для якої монархія — далеко не політичний ідеал.
"Василь Вишиваний" — стало його другим ім’ям, коли він, 21-річним солдатом одягнув вишиванку на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким. Він обрав Україну, якої не знав. Він будував Україну, яку уявляв і яку любив. Він поклав все життя для України, якої ніколи не існувало — незалежної держави під монаршим вінцем Габсбургів.