“Білою дорогою” від Ганачівки до... Ганачівки. Золота галицька провінція
14:53, 24 червня 2022
Так втомився, що увечері навіть не міг нічого писати. Сидів купаний і нагодований на лавиці і дивився в примружене вечірнє небо. Втома тихо гуділа в натруджених колінах, хлюпотіла в горнятку з чаєм, яке тремтливо тримала правиця, кректала у застиглому попереку.
Але жодної покути, жалю чи сумніву в душі. За плечима шість десятків років і 20 км учорашньої мандрівки під пекучим сонцем Опілля. Ганачівка–Білий Потік–Копань–Селиська–Ганачівка.
Галицький світ величезний і червнево-смарагдовий. Сила природи вражаюче потужна – галявина, на якій кілька літ тому сиділисмо з побратимом Мирком і сьорбали горіхівку, милуючись на Золочівську долину, всуціль заросла молодими соснами.
Таки вдалося знайти “білу дорогу”, якою пани на фіякрах зі Свіржа їздили у бік Ганачівки.
Бобри затопили лісовий путівець до лісничівки і довелось робити добрячий гак через греблю і віддалений хутір. У дебрі несподівано виявили хату і двох спрацьованих хлопів, які показали нам вірний шлях на Селиська.
Напилися чудової води з місцевих джерел і потоків – дуже помічна у спекотний полудень. Я ще не звик до такого обвального літнього тепла, випив її чимало...
Лісові сунички дрібні, але такі запашні, наче чимсь напахчені і файно тамують спрагу.
Тиша дзвенить бджолиними хорами, стукотом дятла, шумом вітру і криками сотень шпаків, що обносять дикі черешні.
Селами гуляють молоді мамці з дітваками у візочках, ганяють дітиска на роверах і “Слава Ісусу Христу” звучить урочистіше і щиріше, ніж в місті.
А ще дороги – лісовий путівець крізь дебру, технічна колія через пшеничне поле, пощерблена стара асфальтівка, невидима стежка у травах під пахи... Як же я їх люблю. Бо мої.
Впустив світ у себе і розчинився в ньому.
Літо відкрило обійми.
