Бібрка: карби на запʼястку. Золота галицька провінція
13:37, 14 грудня 2022
Перед Андріївськими вечорницями мав файну нагоду побувати в славній Бірці, що зовсім неподалік Львова. Колись жваве торговельне містечко, нині просто транзитне поселення, через яке напруженою веною простягся гостинець на Франківськ.
При кожній нагоді і без неї я намагаюсь сюди приїхати і “зависнути” бодай на кілька годин, особливо в базарний день, коли правдива Галичина відкривається в людях, які гуртуються, щоб скупитись на свята і будні. Люблю се містечко, бо нарід як рідний, чимало старої галицької архітектури і їдло до душі і серця.
Цього разу мав запрошення на одну тутешню імпрезу, але вибрався в місто з колєґою завчасу, щоб мати бодай годинку перейтись знаними і незнаними стежками. Щойно приїхали, одразу попростували на поставну гору Щеку, що нависає над Бібркою.
Крутим узвозом, поміж тисняви хаток і садків, спинався на високий шкарб гори. Під підошвою хрумтіла замерзла трава, наче ворожі кості, вітер надимав куртку, а на вершині сипнуло в очі снігом. Сего разу гора була не дуже гостинною, але тривожно містичною і загадковою.
Я памʼятаю її весняно барвистою – в піняві квітучих садків і буянні первоцвітів. Саме в цей час тут любили прогулюватись Іван Франко зі своєю приятелькою Уляною Кравченко.
Часом цю мальовничу гору називають Франковою. Тепер її можуть називати Волошинською, бо я на ній ледво кості не позбирав, послизнувшись на шутрі і добряче гримнувшись об вистигле тіло Щеки. Проте був цілком щасливий, втішаючись краєвидом, що вартував усіх моїх жертв.
Сніг лоскотав вії, вистиляючи мʼяким пірʼячком небес хвилясті вулички містечка, застиглі спини опільських пагорбів, колючі вежі храмів і дзвіниць. Трохи боліла рука, на якій пічнявіло моцне садно – правдивий карб на памʼять про грудневу мандрівку на улюблене місце Івана Франка. Я б там залишився, якби не так змерз…
