Беззахисні мозаїки Івана Кляпетури

Укравтодор зносить черговий автобусний павільйон, зведений перед Олімпіадою-80, а село лише радіє новій стандартній бетонній будці з круглим вікном. Бо ж стара зупинка виглядала неохайно, була вся у клаптях рекламних оголошень, а місцеві пияки могли використовувати її як громадський туалет.

Міністерство освіти створює програму з утеплення шкіл та садочків, зарахувавши до неї споруди з мозаїчними панно або сграфіто, і навіть не постаравшись залучити когось з мистецтвознавців, щоб дізнатися фахову думку щодо твору мистецтва на стіні.

Нові власники приміщень, які колись були адміністративними, не бачать жодної цінності у мистецькому оздобленні – і роблять зверху по мозаїках євроремонт, а вітражі у кращому разі пробують продати через найвідомішу інтернет-барахолку країни.

Авторка цих рядків чотири роки тому безуспішно намагалася врятувати мистецькі твори з тернопільського заводу “Ватра”. Це було стильне поєднання вітражів з художнім литтям. За кожен такий твір новий власник будівлі просив 5000 гривень – фантастичну на той час суму для авторки, але зовсім не таку вже й високу для людей з грошима. Не вдалося: серед умов власника приміщення був ще й демонтаж та самовивіз. Скільки таких творів виставляли на аукціони – і розкішні гуцули з трускавецького санаторію, і поетична дівчина з метеликом із заводської бухгалтерії з Ямполя на Вінниччині, і космонавт з Дніпра, і квіти з Кривого Рогу, і українці з бочками вина десь з-під Києва. Нечасто, але вітражі таки знаходять нових власників: їх легше демонтувати і вивезти.

Мозаїкам так не щастить. Демонтаж мозаїки – процес довгий і дуже дорогий. Гратися з крихітними шматочками смальти ніхто не буде. Краще забілять, знесуть або закладуть пінопластом.

У квітні 2021 року у рамках “Великого будівництва” Укравтодор зніс вісім мозаїчних зупинок на трасі Н-03 між Хмельницьким та Кам’янцем-Подільським. Дві з них були біля Кам’янецького цементного заводу. У хорошому стані та практично не засмічені оголошеннями: ними просто не користувалися, бо робітників на завод возять спеціальні автобуси.

Це шокувало так, що довелося звертатися до тодішнього очільника Укравтодору Олександра Кубракова (зараз він міністр інфраструктури України). Тоді він пообіцяв, що більше жодна мозаїчна зупинка не буде зруйнована. Та у серпні того ж року виконуючий обов’язки директора житлового господарства Кам’янецької міськради Олександр Бондар поставив підпис під Актом візуального та інструментального обстеження ділянки автошляху Р-24 у межах села Довжок: автопавільйони там у аварійному стані, комісія прийняла рішення про демонтаж.

Один павільйон, на повороті на село Кадиївці, на колишньому хуторі Козак створив знаний подільський художник-монументаліст Іван Кляпетура. Сам Іван Васильович мешкав за кілька кілометрів від тієї зупинки, у Кадиївцях. Один чорний чобіт у хвацького козака на бічній стіні павільйону Іван Кляпетура колись дозволив викласти смальтою своєму маленькому сину Сергійку. Нині Сергій Кляпетура – знаний в Україні та світі скульптор, заслужений художник України, а “Хутір Козак” був його першою спробою у монументалістиці. Зникнення зупинки першим побачив саме син. Батьку сказати побоявся: Іван Васильович був після інсульту. Вистачить вже, що на той момент були зруйновані його автопавільйони у Хотині (із зображенням хотинської фортеці), Мар’янівці (з романтичним побаченням дівчини у народному вбранні та козака) та Гукові (тут, ніде правди діти, була газета “Іскра”, котру контрабандисти з сусідньої Скали-Подільської за винагороду переправляли з іншого берегу Збруча).  

Те, що саме про цю зупинку не так давно була стаття у кам’янецькій районці “Подолянин”, чиновника міськради не зупинило. У відмазці він писав: “Щодо листування мешканців зі Службою автомобільних доріг та обговорення можливого збереження зупинок відомо не було, під час обстеження не повідомлялося. Безпосередньо до департаменту житлово-комунального господарства такі звернення не надходили”. Хочете щось зберегти – пишіть не у газети, а чиновникам, самі складайте реєстри і самі пильнуйте біля мозаїк, аби черговий борець за “охайність” їх не пооббивав, прикриваючись благими намірами.

Пройшло два роки. У січні 2023-го Іван Кляпетура помер. А десь у вересні пожежники 2-го державного пожежно-рятувального загону Кам'янця-Подільського забілили велике мозаїчне панно авторства Кляпетури на фасаді сірою фарбою. Пресофіцерка ДСНС Кам’янеччини Марія Заболотна заявила, що “панно вже не підлягало реставрації. Однак, за потреби, ми зможемо легко прибрати будматеріали і відновити попередній вигляд мозаїки”.

Та при розмові з начальником відділу Олегом Іванюком 12 жовтня стало зрозуміло, що пресофіцерка трохи лукавила: ніякої потреби відновлювати твір пожежники не бачать і взагалі закриють замазюкану мозаїку навесні сіткою і 10-сантиметровим пінопластом. Бо – державна програма утеплення. Тому і красива черепиця зникла з даху споруди (замість неї тепер сірий профнастил). І змінити, на їхню думку, вже нічого не можна: є затверджений бюджет – і хоч ти трісни, його вже затвердили, є папірець. Папірець – цінний. Мозаїка – ні.

Чи бачили пожежники мозаїку? Та бачили, але ж їм ніхто не сказав, що вона витвір мистецтва, ніяких реєстрів ані департамент культурної політики, ані департамент охорони культурної спадщини міста не складали і її туди не вносили. (Чесно кажучи, наявність у міськраді аж цілого департаменту охорони культурної спадщини здивувала. Старе місто у Кам’янці давно перетворилося на самопародію. Чому департамент не пробував захистити, врятувати з міцних кулачків забудовника Валерія Слободяна хоч щось зі старих будівель і припинити будівництво симулякрів на території НІАЗу – не зрозуміло).

Щоб врятувати мозаїку від знищення, її потрібно включити у реєстр. Але реєстри фіксують стан художніх творів as is, на момент створення. Реєстр мусить-таки з’явитися (авторку цих слів включили в комісію по виявленню культурної спадщини), але на час його створення мозаїка має бути видною, а не під фарбою. А зняти зі смальти шар фарби не так і просто, одного пожежника з розчинником і драбиною не вистачить. Різні типи смальти абсорбують фарбу по-різному, тож розчисткою має займатися лише фахівець-реставратор.

А щоб він зайнявся, потрібна добра воля ДСНС і дозвіл на такий вид робіт. Чи буде та воля і той дозвіл, покаже час. Якого лишилося небагато.