Андрійко і Олюнька йдуть до школи. Галина Пагутяк

<p>Андрій Чайковський</p>

Андрій Чайковський осиротів у п’ять років. Батько його був дрібним урядовцем у Самборі. Після смерті батьків під час епідемії холери бабуся забрала його у село Гординя, і там він пробув, доки не пішов навчатися до Самбірської гімназії. Щоби вступити туди потрібно було належно підготуватися. І з 1868 року Андрій брав приватні уроки у вчителя-поляка Войцеха Панека. Але перед тим він ходив разом із іншими сільськими дітьми у тривіальній школі в Гордині, де навчання провадили українською мовою, правда, книжною, але так було всюди. 

Отож пізня осінь. Перший день у школі. Якщо ви читали "Олюньку" Андрія Чайковського, то знаєте, що село Пишнівці (це і є Гординя) поділялося на шляхетську та руську (рустикальну) частини. Навіть у церкві шляхта й селяни сиділи окремо. Ця церква, до речі, стоїть і досі. А першої школи вже немає. Від неї залишилася латка пустиря з кількома деревами біля дороги на село Мала Білина, звідки кожного ранку приходив вчитель, дяк і гмінний писар в одній особі. Звали його Теодор Присташ. Шляхетським дітям із Закуття довелося йти далеченько. А дорогою злі гуси, пси, малому школярику страшно, бо ніхто не водив дітей за руку. Мусили йти самі.

Школа починалася із торби. Бабуся пошила Андрійку торбу, і того першого дня, завмираючи від страху, він поплентався до школи. У торбі  був кусник хліба і польський буквар, за яким бабуся вчила хлопчика читати. Кирилиці він не знав. До школи хлопчик йти не хотів, бо інші діти казали, що "там б’ють".

Школа була під солом’яною стріхою і стояла в невеликому садку. "Входилося до середини через доволі просторі сіни до кімнати, переробленої з селянської хати і комори…Де припічок із запічком сходився, стояла глиняна грубка для тепла, де палено околотами, доставленими від батьків дітвори, а тому місці, де вішають образи стояв градус, а на ньому чорно помальований стіл для вчителя і одне однісіньке дерев’яне крісло… Під стіною стояла проста лавка, а від вікна до середини кімнати стояли дві лавки з подовженими пультами, одна з поземним, а друга з нахиленим. На столі стояв каламар, гусяче перо, олівець, лінія і верболоза. Про таблицю чи хоч би кусок крейди не було й мови…От і вся школа".

У той перший день Андрійко заслужив похвалу вчителя. Той навіть погладив його по голові, коли хлопчик прочитав сторінку з польського букваря. Далі почалося навчання. Теодор Присташ не був простим чоловіком, а шляхтичем, вдягненим по-шляхетськи і взутим у пасові чоботи. Він мав добру на той час освіту — закінчив Перемишльський дяківсько-вчительський інститут. Андрійку він сподобався, бо вмів зрозуміло пояснити. Спершу вивчали літери, потім складали слова, а писали на аркушах паперу, які складали вчетверо. Вчитель проводив лінійки і на початку кожної писав зразок тієї чи іншої літери. Навчання велося так, що одні писали, а інші тим часом читали вголос і переказували прочитане. Навчалися і хлопчики, й дівчатка. Саме там Андрійко запізнався з Оленкою Гординською, старшою за нього, яка стала прообразом його Олюньки. Вона теж була сиротою, і діти потім  разом ходили до школи.

У повісті "Олюнька" описується, як дівчинку вперше привів до школи дідусь.

"Старий був гордий, що купив онуці книжку. Вчитель поглянув на книжку, а відтак узяв дитину за бороду, погладив по лиці і каже:

— Ну, а тепер будемо вчитися. От, бачиш, моя Олюнько, як пізнаєш оці всі значки, як вони називаються, будеш їх складати докупи, і вийде з них ціле слово. Зараз тобі покажу… А хочеш ти вчитися?

Учитель говорив до Олюньки лагідним голосом, яким промовляв до неї хіба дідусь. Вона осміліла і зараз -таки полюбила вчителя.

— О хочу, хочу! Промовила вона, а очі її аж засвітилися.

Вона схопила вчителя за руку й поцілувала щиро".

На тій школі закінчилося навчання Оленки, а в Андрійка Чайковського тільки починалося. Але, як хтось сказав, початкова освіта — то різьба по камені, а наступна — писання по піску…